Почуття закоханості переживають усі люди, а письменники такі ж люди, як і всі інші, тільки часто ці почуття перетворюються в маленькі поетичні шедеври, які живуть на цілі століття довше, ніж жив сам письменник.
Так сталося і з Іваном Яковичем Франком та його збіркою “Зів’яле листя”. Вона й до сьогодні залишається найвищим досягненням світової інтимної лірики, і не одне покоління буде зачитуватися поезіями, які пройняті і глибокими почуттями закоханого серця, і стражданнями, пов’язаними з цими почуттями. Ніжно, закохано пише поет
Такі почуття часто переживають закохані, тож для них зрозумілі й близькі поезії великого митця слова.
Тричі йому “являлася любов”, тричі “в руці від раю ключ держала”. І тричі він втрачав надію на щастя. Що може завдавати неймовірних мук закоханому серцю? Нерозділене кохання. Можна лише уявити, скількох закоханих підтримали ці чарівні рядки, хто пережив муку нерозділеного кохання:
Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко;
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
В Івана Франка любов до жінки – всеохоплююча, щира, красива, і у своїх глибоких почуваннях, і в стражданнях. Це прекрасний естетичний ідеал ліричного героя, який і в сердечних муках залишається прекрасним.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)