Уярмлення свого народу, безправність його культури Леся Українка переживала як особисту трагедію. Душа її, лагідна від природи, закипала гнівом на кожен вияв утисків, колоніальної сваволі, поетеса майже фізично задихалася в атмосфері царського деспотизму. Великим смутком озиваються в свідомості Лесі Українки і давні кривди українського народу.
Створюючи драматичну поему “Бояриня”, вона звертається до однієї з найдраматичніших сторінок історії України, яку зараз називають Добою Руїни. В основі сюжету “Боярині” – історія
Але чому мусить? Бо його душа роздвоєна. Коли Оксана підтримує намагання гетьмана Петра Дорошенка об’єднати Україну, хай і шляхом союзу з татарами, Степан дорікає їй.
Але мудра Оксана відповідає йому: Ти хіба не ходиш під ноги слатися своєму пану, мов ханові? Скрізь палі, канчуки,
Хіба я тут не як татарка сиджу в неволі? – докоряє вона чоловікові. Обурює Оксану рабське догоджання, лукавість, улесливість, доноси, шпигунство. їй боляче усвідомлювати, що її чоловік, власне, сам є невільником, хоч, може, повною мірою цього ще не розуміє. Так, він сам себе вже звик називати “боярином Стьопкою”.
Леся Українка осуджує його компроміс із власною совістю, зневажання ним самим і власної гідності, і честі найближчих рідних. Відчуваючи близьку смерть і провину перед Батьківщиною, патріотка Оксана дорікає Степанові, який тільки тепер, коли все втихомирилося на Україні, хоче їхати туди. Вона в розпачі кидає Степану: …Зломилась воля. Україна лягла Москві під ноги, Се мир по-твоєму – ота руїна? Поневолення України було, на думку Лесі Українки, тяжким лихом, бо вже на той час у Московії ганебне кріпацтво стало звичним явищем: людей там продавали, як худобу.
Відштовхує від Московії поневолення особи, деспотизм, терор, атмосфера постійного страху, аморальність бояр – нещирих, лукавих, хитрих, улесливих і жорстоких. Негативно вражає і описаний у драмі побут московитів: незугарний мішкоподібний одяг, не чути пісень, жахливе пияцтво, безправність жінок (одружуються, у вічі не бачивши одне одного, – через сваху). Взагалі, вся поема Лесі Українки є втіленням політичної позиції поетеси, яку вона визначила так: “Так звані братні народи – просто сусіди, пов’язані, правда, одним ярмом, але… не мають ідентичних інтересів, і через те їм краще виступати хоч і поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської внутрішньої політики”.
Ці думки Лесі Українки актуальні і в наш час.