Творчість великого російського письменника Федора Михайловича Достоєвського охарактеризувати не так і просто. З одного боку, в його творчості часто були зображені так звані маленькі люди – особи з неймовірно складною долею і життям, як існують в обставинах, що перебувають на межі людських. Водночас автор зміг показати, що навіть в таких умовах люди по-справжньому жили.
У житті кожного з них не відбувалося нічого надприродного і такого, що з боку може здатися вражаючим. Звичайні бідні, маленькі люди, які, здається, після своєї загибелі
Досить згадати душевні метання головного героя “Злочину і покарання” Родіона Раскольнікова та інших дійових осіб, щоб зрозуміти це. З одного боку, пристрасті та емоції – це добре. Без них життя не можна вважати повноцінним.
Але з іншого боку, як мені здається, в різних обставинах ці пристрасті стають горезвісними та мають зовсім далекий від бажаного результат.
Мені
Людина, незалежно від свого матеріального становища та умов життя, залишається все тією ж подобою Божою, яка не позбавлена нічого людського. В той же час набагато краще для спокою та гармонії було б від цих пристрастей відмовитися.
Все вищезгадане стосується не тільки головного героя, але і всіх інших дійових осіб роману. Безпробудне пияцтво Мармеладова, гріхи і самообман Катерини Іванівни і відмова від власних принципів Дуні – все це було зумовлене нуждою і супроводжувалося гігантськими, але нерозв’язними душевними муками.