Достоєвський – визнаний майстер психологічного роману. Його Раскольников – дитя “похмурого”, трагічного часу. Він не вірить, що можна тим чи іншим способом залікувати соціальні хвороби, змінити моральне обличчя людства.
Характерною особливістю творчості Достоєвського є те, що другорядні персонажі – зокрема жіночі образи – не лише підсилюють розкриття характеру головного героя, а й діють паралельно, підкреслюючи контрастність світосприйняття.
У Соні Мармеладової Раскольников бачить інший світ мислення. Якщо на початку
Коли Раскольников схилився і поцілував їй ногу, то пояснив свій вчинок так: “Я не тобі вклонився, я всьому стражданню людському вклонився”.
Соня згубила себе, та чи врятувала вона кого-небудь? Ні! – відповідає собі Раскольников. Однак саме ця “вічна Сонечка” пройшла разом із Раскольниковим увесь його хресний шлях упродовж кількох днів, здавалося, прожила з ним ціле життя. Саме Соня Мармеладова підвела його до каяття, до повного переосмислення свого жорстокого вчинку. Ці двоє – наче два полюси, які не можуть існувати один без одного. І попри всілякі високопарні роздуми Раскольникова про безглуздість жертовності Соні, одну душу вона врятувала – душу самого Раскольникова.
За порадою Соні, він став на коліна посеред площі, уклонився до землі і цілував брудну землю з насолодою і щастям. Він вклонився і вдруге, він розкаявся, він збагнув безглуздість свого вчинку і готовий нести покарання.
Сестра Раскольникова Дуня – ще одна людина, яка щиро любить його і теж готова на певні жертви, щоб допомогти братові. Спочатку робота гувернерки у Свидригайлова, який мало не знеславив і не занепастив дівчину, потім згода на шлюб з Лужиним за можливість допомогти фінансово братові. Але, на відміну від Раскольникова, жінки у романі Достоєвського діють благородно і виважено.
Дуня дає рішучу відсіч Свидригайлову, після чого той незабаром укоротив собі віку. Відмовляється Дуня виходити заміж і за Лужина через його філософію сімейного життя і меркантильні вчинки.
Інші жіночі образи теж виписані в романі яскраво і незабутньо. Дружина Свидригайлова Марфа Іванівна свого часу викупила борги чоловіка, терпіла його зради, та коли дізналася, що несправедливо звинуватила Дуню у заохоченні чоловікових залицянь, повернула дівчині добре ім’я. Дружина Мармеладова змушена була брати гроші у Соні, щоб забезпечувати двох малолітніх дітей. Після смерті чоловіка вона збожеволіла, опинившись віч-на-віч із безжальною правдою життя. Любляча і лагідна мати Раскольникова не поспішає засуджувати вчинок сина.
Серце її сповнене жалю і готовності будь-що допомогти йому.
Соня пішла з Раскольниковим на каторгу. Завдяки їй він воскрес, відродився, він відчував це усім своїм єством… Роман закінчується тим, що він, лежачи на нарах, дістає з-під подушки Євангеліє, принесене йому Сонею.
А це доводить, що філософія Соні виявилася сильнішою і життєвішою від філософії Раскольникова про поділ людей на пересічних і непересічних.