Сюжет пушкінської поеми цілком традиційний. В експозиції автор представляє нам Євгенія, скромного чиновника, “маленької людини”, прикмети побуту якого зведені до мінімуму: “стряхнув шинель, роздягнувся, ліг”. Євгеній зі збіднілих дворян, про що Пушкін згадує мигцем, повідомивши, що предки героя значилися в “Історії Карамзина”. Сьогоднішній побут Євгенія досить скромний: він “десь” служить, любить Парашу й мріє женитися на^коханій дівчині. В “Мідному вершнику” приватне життя й життя державна представлені як два
Мир держави, у джерел якого стояв Петро, – великі здійснення й підпорядкування всього миру своїй волі, своєму порядку (“Всі прапори в гості до нас”). Мир приватної особистості й мир держави не просто відділений друг від друга, вони ворожі, кожний з них несе іншому зло й руйнування. Так, Петро своє місто закладає “на зло гордовитому сусідові” і знищує те, що добро й евято для бідного рибалки. Петро, що намагається підкорити, приборкати стихію, викликає її злу помсту, тобто стає винуватцем катастрофи
У відповідь він одержує злу помсту Петра й божевілля. Повсталий проти держави був страшно покараний.
Таким чином, в основі відносин особистості й держави лежить взаємне бажання зла. І конфлікт цей дозволити неможливо. Але для самого Пушкіна в цьому протиріччі не було нічого трагічного. Як для себе автор вирішує кін фликт особистості й держави, ми можемо зрозуміти, якщо звернемося до місця вступу поеми ” Мідний вершник “. Пушкіна пише:
Люблю тебе, Петра створіння. Люблю твій строгий, стрункий вид, Неви державне теченье, Береговий її граніт…
На думку Пушкіна, в основу відносин між приватн і державним повинна бути покладена любов, і тому життя держави й особистості повинні збагачувати й доповнювати один одного. Пушкіна дозволяє конфлікт особистості й держави, переборюючи однобічність і світогляду Євгенія, і погляду на життя протилежної героєві сторони. Кульмінацією же цього зіткнення є бунт “маленького” людини. Пушкіна, піднімаючи бедного безумця до рівня Петра, починає використовувати піднесену лексику.
У момент гніву Євгеній воістину страшний, адже він насмілився загрожувати самому Мідному Вершникові! Однак бунт Евгения, що зійшов з розуму, – бунт безглуздий і карний. Кланяющиеся кумирам стають їхніми жертвами. Не виключено, що “бунт” Євгенія містить сховану паралель із долею декабристів.
Це підтверджує трагічний фінал “Мідного вершника”.
Аналізуючи пушкінську поему, ми доходимо висновку про те, що поет виявив себе в ній як щирий філософ. “Маленькі” люди будуть бунтувати проти вищої сили стільки, скільки буде існувати держава. У цьому-те й полягає трагічність і протиріччя вічної боротьби слабких і сильних. Хто ж все-таки винуватий: велика держава, що втратило інтерес до приватної особистості, або “маленька людина”, що перестав цікавитися величчю історії, випав з її? Читацьке сприйняття поеми виявляється вкрай суперечливим: на думку Бєлінського, Пушкін обгрунтував трагічне право імперії з усією її державною міццю розпоряджатися життям приватної людини; в XX столітті деякі критики припускали, що Пушкін стоїть на стороні Євгенія; існує також думка, що конфлікт, зображений Пушкіним, трагічно нерозв’язний.
Але очевидно, що для самого поета в “Мідному вершнику”, по формулі літературознавця Ю. Лотмана, “правильний шлях складається не в тім, щоб з одного табору перейти в інший, а в тім, щоб “піднятися над жорстоким століттям”, зберігши в собі гуманність, людське достоїнство й повага до життя інших людей”. Розуміння й навіть ненависті. Він усвідомить, що готовність принести себе в жертву – це прямий обов’язок поета.
Поет! не дорожи любовию народної. Захоплених похвал пройде хвилинний шум; Почуєш суд дурня й сміх юрби холодної, Але ти залишися твердий, спокійний і похмурий.
Пушкін протягом всього свого життя підтверджував власні ідеали й прагнення, висловлені у віршах. Він не боявся немилості сильних миру цього, він сміло висловлювався проти кріпосництва; виступав на захист декабристів. Життя поета було непростий, воно свідомо відмовлявся від спокою й умиротворення, уважаючи призначенням поета – відкривати миру правду.
У сатирі праведної пороть зображу И вдачі цих століть потомству обнажу.
Поетові вдалося донести до потомства свої думки. Ім’я Пушкіна завжди буде дорого для тих, хто любить і розуміє російську історію й літературу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)