Валентина данилівна Ткаченко (6 березня 1920, Корюківка – 19 грудня 1970, Київ) – українська радянська поетеса.
Народилася Валентина данилівна Ткаченко 6 березня 1920 року в містечку Корюківка на Чернігівщині в родині робітника. Після Харківського технікуму культполітпросвіти, відчувши потяг до літератури, вступила до Київського університету на філологічний факультет (1940-1941 ). добра, привітна, комунікабельна, вона одразу знайшла собі друзів, особливо серед поетів-початківців, які шанобливо ставилися до її літературних обдарувань.
Але
За невтомну роботу в роки другої світової Валентина Ткаченко нагороджена медалями “Партизану Вітчизняної війни 2-го ступеня”, “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”.
Після війни поетеса працювала редактором у республіканському радіокомітеті, пізніше – у видавництві “Молодь”.
А ще багато подорожувала. Білорусія, Причорномор’я, Прибалтика, Болгарія, Німеччина, Франція…
Та де б не була поетеса – у Карпатах серед гуцулів, в болгарських другарів чи в білоруських сябрів – їй усюди вчувався плескіт дніпровської хвилі й шепіт Чернігівських лісів.
Валентину Ткаченко вважають поетесою краси природи, краси кохання (хоч її любовну лірику пронизує і гострий біль, особливо після того, як розпалася власна сім’я), людського добра, жіночості. де б вона не виступала – у гуртожитках, у бібліотеках, у червоних кутках, – допізна тривали задушевні та щирі розмови.
Декілька збірок Валентина данилівна присвятила дітям. Найкращу серед них – “Маму дуже я люблю” (1949) – було відзначено на Всесоюзному конкурсі.
Померла в Києві 19 грудня 1970 року. Похована на Байковому кладовищі (ділянка № 21).
Останню збірку “Обриси” після смерті поетеси оформив її син Роман.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)