В час гарячий полудневий Виглядаю у віконце: Ясне небо, ясне море, Ясні хмарки, ясне сонце.
Певне, се країна світла Та злотистої блакиті, Певне, тут не чули зроду.
Що бува негода в світі! Тиша в морі… ледве-ледве Колихає море хвилі; Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі. З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; Править хтось малим човенцем, В’ється стежечка злотиста.
Править хтось малим човенцем. Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає.
Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І
Попливла б я на схід сонця, А від сходу до заходу. Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду. Не страшні для мене вітри. Ні підводнії каміння, – Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Любила море. Воно вабило її своєю мінливістю, величчю, красою. Ця “країна світла та злотистої блакиті” навіває романтичні думки, мрії, бажання помандрувати кудись далеко-далеко Останню строфу поезії можна розуміти й алегорично: лірична героїня не боїться труднощів, вона готова їх долати, боротися за свою щасливу долю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)