Дійові особи: “Той, що греблю рве”, Потерчата, Русалка, Водяник, Русалка Польова, Лукаш, мати Лукашева, дядько Лев, Доля, Злидні, Перелесник, Пропасниця, Куць, Мавка, Лісовик, Килина, “Той, що в скалі сидить”, діти Килини.
Дія відбувається в старезному лісі на Волині протягом року. Кожна дія починається пейзажем, який змінюється відповідно до пори року.
Перша дія
На лісову галявину з плакучою березою й великим престарим Дубом виходять дядько Лев і його небіж (племінник) Лукаш. Вони збираються тут, біля озера, збудувати собі хату.
Лісовик зупиняє Русалку, яка похваляється потопити люд? й, говорячи, що коли б не Дядько Лев, давно 6 не стало вже цього дуба й інших дерев.
Весна. Все починає розвиватися. Прокидається Мавка в дуплі старої верби, де вона зимувала, від чарівної мелодії сопілки.
Це грає Лукаш. Мавка хоче побачити його, а Лісовик застерігає: “Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно”. З’являється Лукаш, хоче наточити соку з берези, але підбігає Мавка й не дає йому це зробити, називає березу своєю сестрою, а сік – її Кров’ю.
Лукаш
Мавка слухає чарівні звуки сопілки, від якої пишніше розцвітають квіти, голосніше співають птахи. їй не хочеться розлучатися з хлопцем. Лукаш говорить, що восени його хочуть одружити. Мавка зажурилася, спитала, з ким. Хлопець сказав, що він не знає, може, Ще й не знайшли йому пари.
Тоді лісовичка запитала, чи ж люди паруються надовго? Хлопець відповів, що навіки, а Мавка поскаржилася, що зовсім самотня, і в них немає такого, щоб назавжди.
Друга дія
Пізнє літо. До озера прийшли люди, оселилися, принесли свої звичаї, гамір. Все це захоплює поступово й Лукаша.
Ось він виходить з лісу із сопілкою, а мати йому дорікає, що він усе грає, а робота стоїть. їй потрібна невістка-помічниця, про Мавку вона й чути не хоче, бо то “відьомське кодло”. Коли Мавка з’являється на подвір’ї в дядька Лева, мати говорить, що дівці не слід упадати за парубком. Дядько Лев заступається за лісову красуню, говорячи, що відьми живуть у селі, а не в лісі, “що лісове, то не погане, сестро, – усякі скарби з лісу йдуть… “. Проте від допомоги Мавки мати не відмовляється: дає селянський одяг і посилає в поле жати. Русалка Польова просить Мавку не губити її красу, і та врізає собі руку серпом.
Мати приходить з повновидою молодицею Килиною. Побачивши, що Мавка ще й не починала жати, лає її. Килина, а потім і Лукаш швидко жнуть та в’яжуть снопи. Мавці не подобається жінка, бо вона лукава, лиха, “хижа, наче рись”.
Парубок незадоволений такими словами й говорить, що й сам може перебратися з лісу в село. Він проводжає Килину, жартує з нею, не звертаючи уваги на лісовичку.
Мавка сумує. їй співчувають лісові мешканці. Йде дрібний дощик. Мавка просить Лісовика зробити її знову такою, як була:
То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов, як лісова царівна, І щастя упаде мені до ніг. Благаючи моєї ласки!
Дивіться також
Лісовик прикрашає дівчину в багряницю й срібний серпанок. Прилітає Перелесник і кружляє Мавку в прудкому танці. Раптом з’являється Марище й умовляє Мавку піти з ним у край вічного спокою.
Та відмовляється, але, почувши, що Лукаш засилає до Килини старостів, погоджується, і вони зникають у безвісті.
Третя дія
Хмарна осіння ніч. Чути сумне вовче виття. Біля хати Лукаша – Мавка в чорному одязі з пучечком червоної калини.
Виходить Лісовик і дивується, що Мавку відпустив назад “Той, що в скалі сидить”. Лісова дівчина говорить, що це він її визволив своїм злочином. Лісовик заперечує – це не злочин, а справедлива помста за зраду.
Він перетворив Лукаша на вовкулаку. Мавка ж застерігає його, щоб не радів, бо вона “його порятувала. В серці знайшла… теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає”.
Під вікном чути, як Лукашева мати лається з Килиною, докоряє, що та довго спить, і корова в неї погано доїться, і сама вона нікчемна господиня.
Мавка ж, як тінь, блукає коло хати, сподіваючись зустріти коханого. Килина, побачивши це, заклинає її й перетворює на вербу.
З лісу виходить Лукаш – худий, з довгим волоссям, без шапки. Килина спершу зраділа, а потім почала дорікати за те, що десь “тягався, волочився”, обізвала п’яницею.
Лукаш питає, куди подівся великий дуб, а жінка відповіла, що продали, щоб не померти з голоду. Вибігає з хати мати, радіє, побачивши сина, потім скаржиться на нестерпне життя з “отою відьмою” Килиною.
До них підходить хлопчик із сопілкою з верби, що в неї перетворилася Мавка, й просить заграти. Лукаш грає і чує, що це промовляє до нього душа Мавки. Кидається до Килини й питає, що то за верба. Жінка говорить, що не знає, й радить зрубати дерево.
Лукаш замахується сокирою, але не може. Тоді замахується Килина, і верба раптом спалахує вогнем. Вогонь швидко перекидається й на хату.
Мати й Килина метушаться, вихоплюють з вогню хатні речі. Разом із ними виносять і Злидні. Лукаш стоїть собі байдуже. Килина просить його піти з ними в село, а він не хоче. Тут з-за берези виходить біла, легка, прозора постать, що обличчям нагадує Мавку, й схиляється над Лукашем.
Готовий до помсти лісовички, адже він її занапастив, та Мавка все йому прощає. Лукаш грає на сопілці, Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці, а хлопець кидається до неї з покликом щастя. Налітає завірюха, а коли відступає, то видно Лукаша, що сидить один під березою зі щасливим усміхом, а на голову йому падає сніг.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
“Лісову пісню” Леся Українка написана, будучи далеко від батьківщини, влітку 1911 року всього за дванадцять днів. Драмою-феєрією назвала тому, що у творі відбуваються незвичайні метаморфози (перетворення), поряд з людьми діють міфічні істоти. Твір має міфологічно-фольклорну основу, а прототипами реальних людей стали волинські селяни, дядько Лев Скулинський, чиї розповіді так любила слухати маленька Леся Образи Мавки й дядька Лева уособлюють духовність і красу, а матері Лукаша й Килини – приземленість, грубість.
У Лукашеві ж ці риси поєдналися, і Мавка дуже жалкує, що він не може “своїм життям до себе дорівнятись”. Стративши любов, Лукаш втратив і вміння відчувати красу, і здатність до творчості, перетворився на вовкулаку (напіввовка, напівлюдину). “Лісова пісня” – це глибоко філософський твір про взаємодію добра і зла, про боротьбу людини за вільне, красиве, духовно багате життя в гармонії з природою.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)