ЧАСТИНА ПЕРША З літератури реалізму
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ст. РЕАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Типологія і естетика реалізму
У ХІХ ст. визначальною рисою реалізму вважалася “правдивість” – у розумінні “вірності дійсності”, яку відображає митець. У зв’язку з цим варто зазначити, що справжнє мистецтво завжди є правдивим, адже незмінно прагне відображати істини й цінності людського буття, які, однак, не залишаються незмінними. Той чи інший художній напрям стає домінуючим і “правдивим”
Утім, за реалізмом невипадково закріпилася його назва: він тісно пов’язаний з настановою реалістичного (тобто заснованого на досвіді) сприйняття й витлумачення дійсності. Тут буде доцільним вдатися до порівняння його в цьому плані з романтизмом.
Одна з найсуттєвіших рис романтизму полягає в тому, що чільну роль у художній творчості він відводить уяві. Власне, уява була для романтиків і засобом пізнання, і його художньою
Саме тому видатний англійський поет-романтик П. Б. Шеллі проголошував, що поезію в загальному розумінні можна визначити як “вираження уяви”.
Реалізм як художня система має іншу стратегію творчості й грунтується на спостереженнях, вивченні та аналізі дійсності. Творчість письменників – реалістів є, власне, художнім осмисленням і узагальненням цього вивчення й аналізу. Отже, ідеться не лише про відмінність “творчих методів”, а й про різний “будівельний матеріал” у творах романтиків і реалістів. Відомий французький філософ і вчений І. Тен заявляв, що реалістичний роман за своєю сутністю є сукупністю спостережень і досвіду, а відтак кожна освічена людина на матеріалі своїх спостережень і життєвого досвіду може написати один чи два пристойних романи.
Звісно, це перебільшення, але воно в загострено-парадоксальній формі висвітлює істотні особливості реалістичного способу творчості.
Щоправда, у вже згадуваних письменників першої половини XIX ст. Бальзака, Стендаля, Діккенса, Ш. Бронте, Меріме, Гоголя активність уяви та її роль залишалися на високому рівні, але ж їхня творчість значною мірою перебувала в річищі романтизму і не піддається остаточному зарахуванню до реалістичної художньої системи. Ситуація змінилася в другій половині століття, коли реалізм остаточно самовизначився й рішуче відмежувався від романтизму.
Тепер на перший план було висунуто настанову “достовірності” відображення дійсності, суть якої полягала в збереженні дійсних пропорцій і масштабів у змалюванні повсякденності, персонажів і обставин; рішучому засудженню піддавалися романтичні “фантазії” та “перебільшення”. Чітку формулу цієї естетичної настанови реалізму дав російський критик М. Чернишевський: “Зображення життя у формах самого життя” .
Важливо також пам’ятати, що реалізм є породженням епохи, позначеної домінуванням науки в царині духовно-практичної діяльності та її великим впливом на літературу. З-поміж інших типів і напрямів художньої творчості він вирізняється тим, що з усіх завдань мистецтва, багатофункціонального за своєю природою, на перший план висуває завдання пізнавальне. Можна навести багато висловлювань тогочасних письменників і критиків, у яких наголошувалася ця особливість реалізму, але обмежимося промовистим зізнанням Г. Флобера: “…я зрозумів одну річ, одну дуже важливу річ, що для людей нашої породи щастя полягає в пізнанні й ні в чому іншому”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)