Тематична спорідненість збірки “Зів’яле листя” та повісті “Перехресні стежки” Івана Франка
Загальновідомо, що будь-який мистецький твір набуває особливого значення, коли він має на собі відбиток авторської біографії. Завдяки цій особливості постать автора стає ближчою до нас, зрозумілішою, дорожчою, бо ми сприймаємо тоді твір як відвертість, щиру сповідь друга.
Такою “відвертістю” стала для мене збірка Івана Франка “Зів’яле листя”, яка побачила світ 1896 року. Коли читаєш ці вірші, складається враження, що
… Се розлука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
Ми розуміємо, що поет сповідає нам власну душевну драму: тричі йому “являлася любов”, тричі “в руці від раю ключ держала”, тричі поет втрачав надію на щастя. Нарешті любовна драма остаточно надломлює душу ліричного героя, переповнюючи її нестерпною мукою. Поет зрозумів, що чекати на краще йому нема чого і, знесилений, він порівнює свою любов із зів’ялим листям, давши таку назву
Слідом за “Зів’ялим листям” Іван Франко починає друкувати на сторінках львівського журналу “Літературно – науковий вісник” упродовж 1900 року твір “Перехресні стежки”, в основу якого поклав історію його кохання з Ольгою Рошкевич. Це дуже споріднює повість зі збіркою “Зів’яле листя”, але автобіографічні деталі набувають у ній особливої ваги: вони переростають у художні образи, набувають естетичної функції. Ми спостерігаємо, як послідовно розгортається конф-ліктна ситуація.
Наприклад, письменник відтворив випадок, який відбувся насправді, коли тітка-опікунка стала причиною нещастя. “Згідний погляд” її мав “щось таке погане й ненависне”, від чого Регіна “мало не впала”. Така ж ситуація стає основою розгорнення ліричної драми.
Ця подібність ситуації, яка і в “Зів’ялому листі”, і в “Перехресних стежках” визначила характер конфлікту, повела за собою лінію розвитку персонажів. Вони дуже схожі між собою, а часто навіть доповнюють одна одну. Наприклад, у “Зів’ялому листі” ми читаємо:
Я не люблю тебе, о ні,
Люблю я власну мрію,
Що там у серденьку на дні
Відмалечку лелію.
І вже у “Перехресних стежках” знаходимо неначе продовження: “То була якась бліда, невдатна копія його ідеалу… Чи ржа великого страждання сточила тебе? … Віддай мені мій ідеал, що… яснів у моїм серці”.
Але якщо у “Зів’ялому листі” останній акорд є трагічним, то “Перехресні стежки” завершуються оптимістично: “З часом гострий біль уступив із душі, він зжився з думкою, що вона пропала для нього… Євгеній, мов після острої але цілющої купелі, вертав до своєї щоденної праці”.
Отже, у “Зів’ялому листі” і в “Перехресних стежках” найповніше відбилася душевна драма, що її пережив сам автор; це споріднює обидва твори, від чого вони стають тільки більш цікавими і зрозумілими. Але є і суттєва відмінність: від третього жмутка “Зів’ялого листя” та третього акту любовної драми Євгенія і Регіни шляхи головних героїв творів розходяться: для героя збірки він похилився до катастрофи. Євгеній, долаючи терни на своєму шляху, виконав своє життєве покликання. Цим, на мою думку, Франко показав власну позицію у важкий час випробувань і особистих втрат.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)