Реалістичні твори Марка Вовчка звучали як безкомпромісний вирок кріпосництву. Початок літературної діяльності Марка Вовчка припадає на середину 50-х років, коли вона жила в Немирові. Перебування у навколишніх селах з метою запису народних пісень, приказок, легенд не тільки відкрило очі молодій дослідниці на багатство поетичного генія українського народу, а й допомогло їй глибоко відчути всю несправедливість феодально-кріпосницької системи.
“Марія Маркевич скрізь і всюди натрапляла на страхітливі картини поміщицької сваволі, нелюдських
Безпосередні враження від життя закріпаченого селянства, прагнення розповісти про трагедію уярмлених панщиною людей, висловити гнівний протест проти кріпосницької неволі – ось ті головні стимули, які змусили Марію Маркевич взятися за перо”.
Протягом 1856-1857 pp. вона написала дванадцять оповідань з життя українського селянства і за порадою О. В. Марковича
Збірка складалася з одинадцяти оповідань: “Сестра”, “Козачка”, “Чумак”, “Одарка”, “Сон”, “Панська воля” (пізніша назва-“Горпина”), “Викуп”, “Свекруха”, “Знай, ляше!” (пізніша назва – “Отець Андрій”), “Максим Тримач”, “Данило Гурч”.
Марко Вовчок оспівує в дусі народних ліричних пісень та повір’їв здійснення дівочої мрії про родинне щастя, ідеалу долі жінки-селянки, який у збірці “Народні оповідання” різко контрастує з реальною трагічною долею героїнь-кріпачок з оповідань “Горпина”, “Одарка”, “Козачка”. Ідилічним принципом картинності користується письменниця в інших оповіданнях: у деяких з них створюються ідилічні початки для контрасту з трагічними закінченнями (“Чумак”).
Марко Вовчок, що виступила в літературі саме в розпалі боротьби за ліквідацію кріпосництва, по-новому поставила і розв’язала традиційну селянську тему.
Новаторство “Народних оповідань” полягало в тому, що письменниця йшла своїми самобутніми шляхами не тільки у відборі, узагальненні, ідейному трактуванні життєвого матеріалу, а й у художній його організації (форма викладу, особливості композиції, прийоми творення образів, фольклорно-розмовна основа стилю).
Однією з центральних тем “Народних оповідань” є життя кріпаків, зокрема, страдницька доля жінки-кріпачки.
Використовуючи досвід сентиментально-реалістичної літератури у відтворенні внутрішнього світу персонажів, Марко Вовчок у зображенні героїні-селянки виходила насамперед з положення про непримиренну класову позицію кріпака щодо кріпосника. Слідом за Шевченком письменниця розгортає сюжети й образи гостросоціального, антикріпосницького наповнення, що відзначаються великою емоційною наснаженістю і спрямованістю на радикальні суспільні зміни.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)