Тема художнього твору

Мотив у художньому творі (від італ. “привід, спонукання”) – тема ліричного твору (іноді другорядні Теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.

Ідея твору (від грец. “вигляд, первообраз”) ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору (Ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій Твір ).

Конфлікт (від грец. “суперечка, сутичка”) – суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між персонажами

і зумовлює розвиток подій у творі (сюжет).

Проблематика сукупність проблем, порушених у творі.

Композиція (від грец. “складання, поєднання, створення, побудова”) зумовлена змістом побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів. (Упорядковане розміщення логічно зв’язаних складових частин художнього твору.)

Складові частини композиції

Портрет (змалювання зовнішнього вигляду персонажа);

Монологи, діалоги (розмови й роздуми героїв);

Сюжет (система подій у творі);

Пейзаж (опис природи);

Інтер’єр (опис

обстановки, в якій діють персонажі в приміщенні); – екстер’єр (поза приміщенням);

Авторські відступи (висловлення автором у прямій формі свого ставлення до зображуваного);

Заголовок;

Присвята;

Епіграф;

Вставні епізоди.

Сюжет (від франц. “тема, предмет”) це художньо осмислена конкретна система пов’язаних між собою подій, у яких розкриваються характери персонажів і зміст твору. (Сюжет ще визначають як конфлікт, що рухається, розвивається.)

Основний предмет розповіді,

Сюжетні елементи:

Експозиція (від лат, “виклад, опис, пояснення”) місце у творі, де читач знайомиться з часом, місцем подій, персонажами ще до початку конфлікту; введення в ситуацію, в якій розкривається конфлікт.

Види експозиції; Пряма (на початку твору);

– затримана (у середині твору);

– зворотна (у кінці твору);

– розпорошена (фрагментарна) – подається фрагментами протягом твору. Зав’язка подія, з якої виростає, розпочинається основний конфлікт твору. Розвиток дій (перипетії) – кілька подій, що змінюють одна одну і в яких розгортається

Конфлікт, виявляються характери персонажів.

Кульмінація (від лат. вершина”) – найвища точка у розвитку конфлікту, вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу. Іноді трапляється Передку льмінація.

Розв’язка логічне завершення подій, що зазнали докорінного перелому в кульмінації. Сюжетне обрамлення

Пролог (передслово, передмова) окремий розділ твору, в якому автор знайомить читача з фактами, що мали місце задовго до початку змальованих подій, або створює загальний настрій, готує читача до сприймання твору.

Епілог (післяслово, післямова) заключна частина твору, в якій розповідається про долю героїв після розв’язки. Позасюжетні елементи: вставні епізоди (не пов’язані з основним ходом додій у творі);

Авторські відступи (форми розкриття й передачі почуттів та думок письменника з приводу зображеного, які виражають ставлення автора до персонажів, переживання, роздуми над долею героїв чи повідомляють про задум і завдання, пояснюють тему, позицію);

Ліричні відступи (уводяться в текст з метою надання зображеному схвильованості, задушевності тощо);

Публіцистичні відступи (міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми епохи, сучасником якої є письменник);

Філософські відступи (філософські міркування з приводу зображуваного); Історичні відступи (розповіді про події минулого);

Художнє обрамлення (сцени, котрими починається і закінчується твір, що доповнюють його, надаючи додаткового смислу);

Присвята (короткий напис, окремий ліричний твір або лірична мініатюра в прозі, які присвячуються певним особам);

Епіграф (афоризм або цитата, уміщена перед текстом усього твору чи його розділів); Заголовок (стисла, глибоко змістовна і виразна назва твору, у якій завжди виражена тема або ідея).

Тропи – художньо-виражальні засоби Епітет (від грец. “додаток, прикладка”) – художнє означення, яке образно чи емоційно розкриває ознаки певного явища.

Постійні епітети епітети, що часто стоять при тих самих словах (найчастіше трапляються у фольклорних творах, наприклад: битий шлях, козак молоденький, ясні зорі). Порівняння – троп, що пояснює ознаки одного явища чи предмета за допомогою іншого. Метафора (від грец. “перенесення”) – троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними.

(Метафора ніби приховане порівняння. АЛЕ: тут не порівнюються два явища, а ознаки одного переносяться на інше.)

Персоніфікація – надання тваринам, предметам, явищам та поняттям властивостей людини, олюднення їх.

Алегорія (від грец. “інший” та “говорю”) – інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.

Метонімія (від грец. “перейменування”) – троп, для якого характерне перенесення назви з одного явища на інше, що перебуває з ним у певному зв’язку, наприклад; увесь Київ вийшов на демонстрацію (місто замість людей, які в ньому живуть), з’їв три тарілки.

Синекдоха (від грец. “співвіднесення”) троп, заснований на вживанні однини замість множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і навпаки, наприклад: сто разів вам казав!

Гіпербола (від грец. “перебільшення) художнє перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ з метою показати їхню велич, розмах, виявити до них захоплення або презирство, наприклад: Через тисячі літ лиш приходить подібне Кохання (В. Сосюра ).

Оксиморон (оксюморон) (від грец. “дотепно-безглузде”, “нісенітниця”) свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення, наприклад: живий труп; На нашій не своїй землі (Т. Шевченко ).

Символ (від грец. “знак, натяк”) предметний або словесний знак, який опосередковано, умовно виражає сутність певного явища, наприклад: весна символ життя, молодості та ін.