До слова в Росії завжди ставилися із благоговінням, починаючи від урочистих царських указів і кінчаючи сучасними приказками й частівками. Якщо заглянути в історію, то побачимо, що Мова мала свою особинку не тільки залежно від краю Росії, але й від професії людини. Наприклад, у старій Москві існували мови цирюльников і візників, кравців і шевців, трактирних полових і банщиків, ресторанних офіціантів і торговців.
Зараз більшість цих професій залишилися в минулому, але російська мова зберегла в собі елементи минулого молодецтва й кмітливості,
Багато зробив для збирання й дослідження такої російської мови Євгеній Платонович Іванов. Його дід був кріпаком графа Шереметєва, а батько самостійно опанував грамотою й відкрив власну контору. Можна сказати, що роду Е. П. Іванова російська мова в житті допоміг так само, як іншому багата спадщина. Письменникові й збирачеві російської мови Е. Іванову вдалося зафіксувати багато цікавих явищ російського мовного
У цьому випадку відбувається круговорот мови: письменники беруть мову в народу, а народ у свою чергу підхоплює із книг вираження, що сподобалися.
Отже, у Росії люди однієї соціальної групи охоче говорили мовою іншої – вищої або нижчої.
Письменники перші помітили й відбили цей феномен у своїх добутках. Згадаємо знову Гоголя, у якого в “Ночі перед Різдвом” коваль, бажаючи довести, що він “знав і саму грамотну мову”, виражається так: “Багато хто домы пописані буквами із сухозлітного золота до надзвичайності. Нема чого сказати, дивовижна пропорція!” Незважаючи на формальну безглуздість цих фраз гоголівського героя, нам все ясно й ми не можемо стримати посмішки. Те ж саме можна сказати й про некрасовском героя, що побував у місті:
Якихось слів особливих Наслухався: Атечество, Москва Першопрестольна, Душу великоросійська, Я – російський мужичок…
Але з іншого боку, існувала тяга до виродливої, зіпсованої мови певного соціального шару людей. Вони яскраве народне мовлення заміняли безглуздими обривками інтелігентського мовлення. Письменники критикували це явище. Мабуть, більше всіх попрацював над мовними портретами аматорів “ученого складу” серед різних професій Антон Павлович Чехов.
Уже його перше оповідання “Лист до вченого сусіда” повністю побудований на зображенні такого стилю. Їм, наприклад, пише відставний урядник: “Я полум’яно люблю астрономів, поетів, метафизиков, приват-доцентів, хіміків і інших жерців науки, до яких Ви себе зараховуєте чрез свої розумні факти й галузі наук, тобто продукти й плоди”. А в його іншому оповіданні “Розумний двірник” про користь наук міркує інший аматор книг, що набрався з них учених слів двірник: “… не видать у вас ніякої цивілізації… Тому що немає у вашого брата теперішньої крапки”.
Двірникові вторить водовоз, що прилучився до освіти: “Я в міркуванні клімату здивування маю”. Дуже церемонно виражається обер-кондуктор Стычкин в оповіданні “Гарний кінець”: “А тому я досить бажав би сполучатися узами игуменея” – або: “верб міркуванні щастя людей має свою професію”. Ще більше “вишукані” мовні звороти застосовують чеховські фельдшери, дрібні чиновники, телеграфісти й т. п.
Процес відновлення мови йшов безупинно. Але, на жаль, з ростом більших міст, з розвитком потужних економічних зв’язків почався процес прагнення від різноманіття до однаковості мови. Зараз усе більше відбувається згладжування й навіть зникнення відмінностей мови різних професійних груп людей.
Цей процес, видимо, необоротний. Але однаково шкода цього мовного багатства, що йде в минуле, російської мови. Зникли яскраві прислів’я майстрів, вигуки зазивав, приповідки книгарів, байки візників. Вони в повсякденності знаходили дотепні каламбури, несподівані рими й епітети, точні характеристики життєвих ситуацій: “це тобі не продавець, а короста: зубит міцно, перевелися переведе, туман наведе, а смерті не дає”; ” з тіла ви лебідь, а з душі сухарек”; “кобель на баранячому молоці”; “боржника книжкового у викрадення по вітрі на чистому полі не знайдеш”; “з вітром, з холодком лагодимо залізним гвоздком, підметки нові підбиваємо, голівки правимо, халяви кому треба зменшимо, а кому треба – поставимо! Тверские холодні, рвані, голодні, сьогодні ціною на роботу подібні!
Тверской швець, матірний обложник, дружину в шинку пропив так козі черевики на копита купив”. Наведені вираження, я вважаю, можна було б цілком взяти за основу в сучасному спілкуванні, скажемо, майстрів і продавців з народом. Вони – ядро, навколо якого можуть виявити себе майстри справи й творці слова.
У всякому разі, я вважаю, до цього треба прагнути.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)