Упродовж багатьох віків наш народ переживав злети й падіння, славу й гніт, але дух спрямований був на одне – бути вільним. XX століття принесло найскладніші випробування. Після незначного періоду відродження 20-х років відразу почався сталінський терор. Українців “пакували” в спецпереселенські вагони та відправляли невідь куди. І тужили мільйони людей, наповнюючи плачем нескінченні простори Сибіру.
Як маленька свічечка на втіху невільникам залишалася українська мова. Вона озивалася то невольничими скаргами безневинно покараних
Душогуби української нації чатували поруч. Коли стало зрозуміло, що всю Україну на Соловки та в Сибір не перевезеш, стали нищити національну школу, ховати за переписаними книжечками справжню історію. Компартійні лакузи придумали навіть теорію про злиття (асиміляцію) всіх народів, коли буде один народ – радянський. А ще говорили, що й мови всі змішаються, і всі будуть розмовляти однією мовою. Здогадуєтеся якою?
Звичайно ж, російською. Тоді це був тяжкий злочин перед багатьма культурами,
Знайшли зручний спосіб – почали переселяти росіян туди, де йшла якась новобудова чи починала працювати шахта.
Як би ми не оцінювали творчість відомого українського поета П. Г. Тичини, та саме він написав пророчі слова: “Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була”. Ні триста років “братньої дружби”, ні сімдесят років радянської імперії не поставили народ на коліна. Тож ми, підростаюче покоління, мусимо подбати аби зберегти нашу землю, свій рід.
Добро повертається добром. Докладемо рук до відродження України, хай добром будуть наповнені наші серця, і Україна стане доброю матір’ю для всіх її громадян.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)