Тема долі у романі “Герой нашого часу” звучить упродовж усіх глав книги. В “Тамані” Печорін замислюється, чого б то доля закинула його до гурту контрабандистів. У “Княжні Мері” він радів, що доля послала йому для розваги Груш-ницького, а пізніше Печорін писав у своєму щоденнику: “…судьба как-то всегда приводила меня к развязке чужих драм… Я бьіл необходимое лицо пятого акта, невольно я разьігрьівал жалкую роль палача или предателя.
Какую цель имела на зто судьба?” В останній повісті роману тема долі стає головною
Якби Печорін не вірив у долю, навряд чи став би так часто на неї посилатися в поясненні багатьох подій свого життя. На мій погляд, повість “Фаталіст” справді вносить ще один штрих до портрета Печоріна. І річ не в тому, був він фаталістом чи ні, а в тому, як він ставиться до долі, до її невідворотності.
У суперечці про долю, що виникла між офіцерами, можливі два
Після парі з Вулічем Печорін продовжує роздумувати про долю, про предків, які вірили в те, що “целое небо смотрит на них с участием”. Потім він переходить до роздумів про своє покоління: “…ми неспособнн более к великим жертвам ни для блага человечества, ни даже для собственного нашего счастья”. Це покоління не знає ні надії, ні насолоди, з якою стикається душа у будь-якій боротьбі з людьми або з долею.
Можливо, саме усвідомлення приреченості свого покоління підштовхнуло Печоріна кинути виклик самій долі, коли йому випала така нагода. “Я взду-мал испнтать судьбу”, – зізнається Печорін, коли вирішив, ризикуючи життям, обеззброїти козака, що розлютився. Але він, на відміну від Вуліча, вирішує “перехитрити” долю, кидає їй виклик. Вчинок Печоріна – не нерозсудлива хоробрість, а добре продумані дії. “Велев есаулу завести с ним разговор и поставив у дверей трех казаков, …я обошел хату и приблизился к роковому окну”. Розрахунок Печоріна виявився правильним. “Народ разошелся, офицерн меня поздра-вили – и точно, било с чем!” Цього разу у вчинку нашого героя був сенс: він запобіг можливості безневинних жертв п’яного козака. І мабуть, зазнав насолоди від того, що не чекав сюрпризів від долі, а став з нею до бою, і виявився переможцем. “Я всегда смелее йду вперед, когда не знаю, что меня ожидает.
Ведь хуже смерти ничего не случится – а смерти не минуешь”.
Без повісті “Фаталіст” портрет Печоріна був би неповним. Адже він не лише холодний егоїст, що змушує багатьох страждати. Він сам намагається повстати проти власної долі, проти нікчемної долі цілого покоління. “Вьі думаєте, что я І без спора подставлю свой лоб?” – записує Печорін у щоденнику напередодні і дуелі з Грушницьким. “Без спора” у Печоріна не обходиться ніде.
Сила волі, розум, рішучість, відвага – все це риси, властиві і герою роману і всьому поколінню, яке він представляє. І від цього доля Печоріна виглядає ще трагічнішою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)