Роман “Па брата брат” письменник присвятив зболеній оповіді про чи не найтрагічніші сторінки історії України, що пов’язані з добою “Руїни”. Це часи після смерті Богдана Хмельницького, коли в країні був нелад і коли Іван Виговський, сподвижник і однодумець великого гетьмана, намагався зберегти козацьку державу. Але обставини були невблаганними.
Мені запам’яталися слова видатного історика Миколи Костомарова. Він так характеризує ту добу; “Українська справа явно гинула. Невдача за невдачею знищили надії, й люди позбулися
Кожен почав дбати тільки про себе самого. Людські душі дрібнішали, ставали вбогі, розум притуплювався… Все, що було колись дороге, святе, тепер продавалося щораз дешевше.
За героя часу вважали того, хто серед загальної колотнечі вмів Зберегти себе самого, виринувши з болота анархії, потопивши в ньому другого…” Вогонь розбрату не давав можливості нашим співвітчизникам, які жили в середині XVII століття, згуртуватися навколо спільних ідеалів. Саме тому ворожнеча між різними групами українців, запеклі й жорстокі братовбивчі війни кілька століть тримали нашу країну в рабстві.
Згубність
Матвій залишився прихильником нового гетьмана Івана Виговського, що твердо тримався курсу на державну незалежність України, а Супрун пішов манівцями й опинився у таборі промосковськи настроєного полковника Мартина Пушкаря. Зрештою, обидва гинуть.
Є в романі ще один персонаж “з народ”, трохи загадковий і від цього ще зловісніший. Він перебуває ніби на узбіччі авторської оповіді, але відіграє роль не менш значну, ніж інші герої. Це – Сидір, колись підібраний Матвієм сирота й викоханий у його родині. Людина без почуття вдячності до тих, хто зробив їй добро, без жалю й співчуття до чужого горя, підступна, мстива, зрадлива.
Це тип українця-перевертня, або, як сказав Євген Маланюк, “здрібнілий мікромалорос”.
У своєму творі Юрій Мушкетик наголосив на головній причині наших невдач у змаганнях за державну незалежність – розбраті. А це – наслідок зради національних інтересів, прислужництва чужинцям, особливо коли вони видають себе за “єдинокровних родичів”. “На брата брат” – це дорога в нікуди, в болото безнаціонального і бездержавного животіння.
Тому роман Юрія Мушкетика надзвичайно актуальний сьогодні, коли ми нарешті здобули незалежність і повинні її зміцнити, раз і назавжди позбувшись ганебної традиції зчиняти міжусобну колотнечу на втіху ворогам.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)