Братовбивча громадянська війна назавжди залишиться найжахливішою сторінкою в історії України. Заради примарних ідеалів син повставав проти батька, брат убивав брата. Події в Україні розгорталися стрімко, у тому величезному казані революції виварювалися, перемішуючись, людські долі і життя, які втрачали свою цінність. Смерть кружляла над просторами рідної землі, “лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного”. Були вони братами, синами старого Мусія Половця.
Росли в одній хаті, а потім дороги їхні
Останнім словом Андрія було прокляття братові. І ось уже Оверко сидить під колесом тачанки просто на землі, затуляє
Оверко не бачив своєї смерті, яка вилетіла з братового маузера і перервала його останнє “проклинаю!”. Та коло подій під Компаніївкою ще не завершене. Як вихор, налетіли на махновців кіннотники, розсіяли їх по степу, а Панаса підвели до червоного командира Івана Половця. І втретє прозвучали в степу слова: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”, які ніби розчинилися в повітрі, не знайшовши відгуку у братовому серці.
Оверко швидким рухом дістав ніким не помічений маленький браунінг, але, перш ніж убити себе, встиг вимовити прокляття Івану.
З п’яти братів Половців живими під Компаніївкою залишилось двоє. І якщо судилося їм вціліти у вихорі революційних подій, чи повторять вони своїм синам слова старого рибалки: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”?
У романі “Вершники” Ю. Яновський показав громадянську війну як кров, смерть і горе народу. Тут немає місця масовому героїзму і подвигам. Гинуть люди, руйнуються міста і села, знищуються устояні віками духовні цінності. Пригадуються мудрі слова Т. Г. Шевченка:
Того ж батька, такі ж діти,
Жити та брататься,
Ні, не вміли, не схотіли,
Треба роз’єднаться.
Брати Половці не були зрадниками чи боягузами, вони стали непримиренними ворогами, які в ім’я примарних ідей убивали один одного. Трагедія роду Половців – це трагедія України, яка довго ще буде відлунюватися голодом, смертями, репресіями.