Ломоносов коштує поперед наших поетів, як вступ поперед книги.
Н. Гоголь
Чудовий росіянин учений, винахідник і конструктор, Михайло Васильович Ломоносов був великим поетом і письменником, що залишив свій неповторний слід не тільки в розвитку російської мови в цілому, але й у розвитку літературної мови. Першим в історії віршування він почав писати мовою, доступному широкому колі читачів, що робить його добутку цілком зрозумілими й для нас. Достоєвський уважав Ломоносова першим “безперечним генієм”, що сказав “безперечне “нове
Оди Ломоносова перейняті любов’ю до своєї Батьківщини, до рідної природи, вірою в силу й мудрість людського розуму. Захисник освіти й утворення, Ломоносов бачить горе й лиха народу в темряві, відсталості, дикість окремих людей і переконує монархів викликати на допомогу “божественні науки”.Одна із кращих од Ломоносова – “Ода на день сходження на всеросійський престол її величності государині імператриці Елисаветы Петрівни, 1747 року”. Вихваляючи “велику Петрову дщерь” за заступництво наукам, за здійснення політики миру з іншими державами, Ломоносов
Велика Петрова дщерь Щедроти отчи перевищує, Достаток муз збільшує И к щастю відчиняє двері.
Автор мріє про те, щоб правління Єлизавети “відчинило двері” на щастя всієї Російської землі й російського народу. Ломиносів упевнений, що лише за допомогою науки багатство, приховане в надрах великої й неосяжної батьківщини, стане доступним простому народу:
Воззри на гори превисокі, Воззри в поля свої широкі, Де Волга, Дніпро, де Об тече; Багатство, в оных потаенно, Наукою буде відверто, Що щедрістю твоєї цвіте.
Ода – це добуток хвалебного характеру, тому за образами, що блищать, імператорів і царів реальне життя кріпак Росії, з усіма своїми лихами й проблемами, не могла знайти гідного відбиття. Однак, захоплюючись правлінням монархів, Ломоносов насправді визнавався в любові до своєї великої, багатої й неосяжної Росії, турбувався про її благо й успіх
248
9 клас
Усього народу. Нескінченній ніжності й любові повні рядки, присвячені зображенню необмежених природних просторів Батьківщини, її незайманих лісів, невичерпних багатств:
Де густостъю твариною тісні Коштують глибокі ліси, Де в розкоші прохолодних тіней На пастві що скакають еленей Ловящих лемент не розганяв; Мисливець де не мітив луком; Секирным хлібороб стукотом Співаючих птахів не лякав.
Упевнений у таланті й здатностях російського народу, Ломоносов випробовує гордість при думці,
Що може власних Платонов И швидких розумом Невтонов Російська земля народжувати.
Поет чітко знає, що просвітительська політика здатна стряхнути з російської людини окови відсталості, темряви й обмеженості. Він переконує імператрицю в силі нових знань:
Відчують і камені силу Тобою восставленных наук.
Вихваляючи імператрицю, Ломоносов намагається заглянути вперед і побачити прекрасне й щасливе Майбутнє “небу рівної” Росії. Це потужними й нескориме ніякими ворогами держава з розвитком освіти й утворення може стати воістину всемогутнім і непереможним, урятованим від лих і страждань, оскільки
Науки юнаків харчують, Відраду старим подають, У щасливому житті прикрашають,
У нещасний випадок бережуть;
У домашніх труднощах утіха
И в далеких странствах не перешкода.
Науки пользуют скрізь:
Серед народів і в пустелі,
У градском шуму й наодинці,
У спокої солодкі й у праці.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)