Тартюф – лицемір, втершийся в довіру Оргона, що привласнює собі його будинок і стан, але викритий і арештований по королівському указі. Його ім’я, мабуть, узято Мольером з арсеналу італійської комедії масок, де з’являвся персонаж Тартуфо (згадування про нього вперше зафіксоване у Франції в 1609 р.). Виявляється й асоціація зі старофранцузским truffe – обман, плутня. У підзаголовку й у списку діючих осіб цьому персонажу дається гранично коротка, але дуже ємна характеристика: “l’іmposteur” (брехун, ошуканець, самозванець), “faux devot”
Т. – страшний лицемір Він прикривається релігією, зображує із себе святого, ні в що не вірячи, і таємно обробляє свої темні делишки. О. С. Пушкін писав про Т. : “У Мольералицемер волочиться за дружиною свого благодійника, лицемірячи; приймає маєток під збереження, лицемірячи; запитує склянка води, лицемірячи” (” Table-Talk”).
Лицемірство для Т. не просто домінуюча риса характеру, воно і є сам характер. У классицистов характер – це відмітна властивість, генеральна якість, специфіка того або іншого людського типу. Характер може бути гранично, неправдоподібно загострений, тому що таке
Цим характер відрізняється від вдач – характерних рис, кожну з яких не можна загострювати до протиставлення іншим, щоб не спотворити картини у всій картині вдач Характер Т. по ходу добутку не міняється.
Але він розкривається поступово. Композиція комедії дуже своєрідна й несподівана: головний герой Т. з’являється тільки в ІІІ дії. Мольер у передмові до комедії так це обгрунтовує: “…
Я працював над нею з усією обачністю, якої вимагала лоскотливість предмета, і… все моє мистецтво й всі мої старання я приклав до того, щоб відрізнити образ Лицеміра від образа істинно віруючого. Тому я цілих два акти вжив на те, щоб підготувати поява мого негідника”.