“Я не знаю іншого поета, який би так повно поєднав у собі поета національного і поета народного, як Шевченко. …З самої гущі народної встає великий національний поет України Тарас Григорович Шевченко, який повно відбив і в Творчості своїй, і в страдницькому житті, і навіть у зовнішності свою прекрасну, багатостраждальну Україну. Безстрашна революційність, запорізька жадоба волі, залізна впертість, зосереджений гнів і велика любов, славне минуле в боротьбі з гнобителями, лукавий гумор, незрівнянна Музика української мови, запах квітучих
Вікентій Вересаєв
Ці рядки російського письменника Вікентія Вересаєва “лучно і точно характеризують постать Великого Кобзаря і його значимість для України. Про Шевченка багато сказано, але його творчість і надалі продовжують досліджувати, оскільки феномен митця і досі не розкрито. Велич Кобзаря – у величі всієї України і в особистій долі кожного українця. Шевченко приходить до кожного з нас по-різному: у різному віці, за різних обставин. Кожний
Багатогранний талант Т. Г. Шевченка – поета, прозаїка, драматурга і художника – найбільш повно виявився в поезії, хоча він був професійним художником, а поетом – за покликанням: “Странное, однако ж, ато всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись – моя будущая профессия, мой насущний хлеб. И вместо того чтобьі изучить ее глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков бьіл бессмертньїй Брюллов, я сочинял стихи, за которьіе мне никто ни гроша не заплатил и которьіе, наконец, лишили меня свободи, и которьіе, несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я все-таки втихомолку кропаю”
(Дневник. 1 июля 1857 г.) Геній Шевченка полягає якраз у тому, що все своє життя він був собою. Право залишатись особистістю за будь-яких обставин майбутній поет виборював з дитинства. Рано осиротівши (коли Тарасу було вісім років, померла його мати, а через півтора роки – і батько), хлопець Пішов наймитувати до малярів-дяків, невдовзі став козачком Пана Енгельгардта.
Восени 1829 р. Тарас Шевченко разом з іншими слугами потрапляє до Вільно. За визначенням дослідників, у цей період він міг брати уроки малювання у досвідченого художника, і можливо, у професора Віденського університету Яна Рустема. Після переїзду пана до Петербурга, туди, разом з іншою челяддю, у 1831 р. прибуває і Шевченко.
А через два роки його було віддано в навчання до живописних справ цехового майстра Ширяєва. І влітку 1835 р. Тарас, малюючи з натури скульптури в Літньому раду, познайомився з молодим українським художником Іваном Сошенком. Завдяки клопотанням Сошенка Ширяєв відпустив Шевченка на місяць для вдосконалення в малярстві. Цей дозвіл дав Тарасові могу відвідувати класи Петербурзької Академії мистецтв у позарочний час. У 1836 р. молодий художник виконав малюнок за темою, яка була оголошена для конкурсу на одержання золотої медалі.
Годі ж з ініціативи І. Сошенка та В. Григоровича (конференц-секретаря Академії) Шевченку було дозволено відвідувати навчальні класи Товариства заохочення художників. Сошенко познайомив Тараса зі своїми близькими друзями, учнями Академії мистецтв А. Мокрицьким, П. Петровським, Г. Михайловим. Завдяки А. Мокрицькому Шевченко ще до визволення з кріпацтва познайомився з К. Брюловим і неодноразово бував у нього в майстерні. Позитивний вплив на молодого художника мала дружба з Євгеном Гребінкою, який не лише допомагав юнакові матеріально, а й знайомив з літераторами столиці.
У ці ж роки Шевченко наполегливо опановував і поетичну майстерність. Із численних спроб пера цього періоду до нас дійшла тільки Балада “Причинна”. Навесні 1837 p. К. П. Брюллов зайнявся справою викупу Шевченка з кріпацтва, залучивши до цього Жуковського, якому сподобались вірші молодого поета. У клопотаннях про викуп Шевченка взяли часть композитор М. Вієльгорський і художник О. Венеціанов. Ця видатна подія в житті майбутнього митця сталася 22 квітня 1838 р..
Відтоді основним у його житті стало навчання в Академії мистецтв. У листі до брата Микити від 15 листопада 1839 р. Тарас зазначить: “Учуся малювати, заробляю… нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окрім Бога, – велике щастя бути вільним…”.
Навчаючись малярству, Шевченко слухав лекції з загальних предметів – фізіології, фізики, зоології, французької мови. Невимовною тугою за Україною сповнені його листи до рідних. Звертаючись до брата Микити, Тарас просив писати рідною мовою, щоб хоч на папері бути ближчим до домівки.
У цей період, за визначенням Євгена Маланюка, “і свідомість його, і його творчість являють рідкий в історії культури приклад органічного, суцільного зростання особистості і її світогляду – вверх”1. Це зростання простежується у найвищому вияві світогляду Тараса Шевченка – його літературній творчості, періодизацію якої вперше Обгрунтував Іван Франко, поділивши її на чотири періоди: 1) рання творчіс ть (1838-1843); 2) життя і поетична творчість періоду “Трьох літ” (1843-1847); 3) життя і поетична творчість періоду заслання (1847-1857); 4) останні роки життя і поетичної творчості (1857-1861).
Наприкінці 1839 року Є. Гребінка познайомив Шевченка зі своїм земляком – поміщиком П. Мартосом. Працюючи над портретом Мартоса, Шевченко повідав поміщикові про свої поетичні спроби. Той зміг оцінити обдарування Тараса, і згодом, разом з Гребінкою, сприяв виданню творів молодого поета. До збірки під назвою “Кобзар”, виданої у травні 1840 року, увійшли вісім творів: ” Думи мої, думи, мої…”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка” (“Нащо мені чорні брови…”), “До Основ’яненка”, “Іван Підкова” і “Тарасова ніч”. Суспільні кола царської Росії по-різному сприйняли появу збірки.
Одностайність критиків виявилась тільки в одному – вихід “Кобзаря” було визнано епохальним явищем. Усі сім рецензій (п’ять журнальних і дві газетні) наголошували на великому поетичному таланті автора. Проте точилися суперечки про мову творів. Три видання негативно висловились про українську мову, якою були написані Твори, як про відмерлу говірку.
Журнали “Современник”, “Отечественньїе записки” і “Маяк” відзначили позитивне значення мови автора, яка йде від його серця. “Эти стихотворения принесли бьі честь любому имени во всякой литературе… Мьі увереньї, что не только Украйна, но и мать ее, великая Россия, примет, как детей своих разумньїх, цветистьіх деток любезного нашего кобзаря.”
Більшість сучасників Шевченка із захопленням сприйняли вихід “Кобзаря”. А в 1841 році Є. Гребінка видав альманах “Ластівка”, куди увійшли ще п’ять творів Тараса Шевченка. Усі надруковані твори довели великий поетичний талант Шевченка і його здатність до жанрового розмаїття у поєднанні двох творчих методів – реалізму та романтизму.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)