У літературі кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського генія. Т. Шевченко – велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною.
Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав. Боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість
Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу “слово нове”, новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності. Писати вірші Тарас Шевченко почав ще до звільнення
Вони й склали першу його поетичну збірку – “Кобзар”, яка побачила світ у 1840 році. Спеціально для неї Т. Шевченко написав вступний вірш-заспів “Думи мої, думи мої…” – програмний вірш “Кобзаря”. Майже одночасно з “Кобзарем”, 12 березня 1840 року, був поданий до цензури Є. Гребінкою альманах “Ластівка”, до якого він долучив і перший розділ з нового твору Т. Шевченка,-поеми “Гайдамаки” (розділ “Галайда”). За короткий час “Кобзар” і “Гайдамаки” набули широкої популярності. Листування й спогади сучасників поета дають чимало свідчень того, яке велике й сильне враження справили ці перші твори Т. Шевченка на всіх.
Друкованих книжок не вистачало, і твори Т. Шевченка починають копіювати, переписувати. Такі списки, повні й вибіркові, поширюються в численних примірниках не тільки на Україні, а потрапляють і в Білорусію, і на Кавказ, перетинають кордони, їх пересилають у Варшаву, Прагу… Захоплюючись театром, Т. Шевченко пробує свої сили і в драматургії, створює історичну трагедію “Никита Гайдай” (1841), працює над соціально-побутовою драмою “Слепая красавица”. Російською мовою написана й драма “Назар Стодоля”, згодом перекладена (частково-самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Слава поета росте.
В нього просять творів для друку видавець альманаху “Молодик” І. Бецький та видавець “Снопа” О. Корсун. Першому Т. Шевченко надсилає баладу “Утоплена”, “Тяжко, важко в світі жити…”, поезію “Н. Маркевичу” та “Песню караульного у тюрьмы” з драми “Невеста”, другому – початок поеми “Мар’яна – черниця” та вірш “Вітер з гаєм розмовляє..”.
Восени 1842 року Т. Шевченко написав поему “Гамалія”. Цією поемою завершується перший період творчості поета. 11 травня 1843 року, одержавши відпустку, надану йому Академією мистецтв, Т. Шевченко з Є. Гребінкою вирушив у рідний край, який залишив чотирнадцять років тому безправним підлітком – кріпаком.
Тепер він повертався сюди славетним поетом. Провівши близько дев’яти місяців на Україні, лише наприкінці лютого 1844 року він повернувся до Петербурга. Подорож на Україну лишила глибокий слід у свідомості й творчості Т. Шевченка.
Свідченням цього є російська поема “Тризна” та соціально – побутова поема “Сова”, написана незабаром після повернення з України. 8 липня 1844 року Т. Шевченко завершує поему “Сон” (“У всякого своя доля…”), у якій виступає з нещадним сатиричним викриттям самодержавної монархії. Це один з найгеніальніших творів світової революційної поезії. Поїздка на Україну була дуже плідною і для Шевченка – художника. Сотні начерків та етюдів з натури привіз він до Петербурга.
У нього визрів задум систематичного видання великої серії офортів під назвою “Живописна Україна” – своєрідної енциклопедії історії, побуту, народної творчості минулого й сучасного життя українського народу. Але здійснити свій задум Т. Шевченкові не пощастило через брак коштів. Наприкінці 1844 року вийшов єдиний випуск “Живописної України”, який став визначним здобутком українського мистецтва. Осінь 1845 року – час виняткової творчої продуктивності для поета.
Протягом жовтня – грудня він написав поеми “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, вогненну інвективу “Кавказ”, послання “І мертвим, і живим…”, цикл переспівів “Давидові псалми”, вірші “Холодний Яр”, “Минають дні, минають ночі…”, “Як умру, то поховайте…” (“Заповіт”) та інші твори. Поет працює з величезним творчим натхненням та енергією. Однією з могутніх вершин революційно – викривальної поезії Т. Шевченка цього часу став “Кавказ” – рідкісної емоційної наснаженості твір, надзвичайно глибокий і значущий своїми суспільно-політичними ідеями. Через одинадцять днів після завершення “І мертвим, і живим…” поет пише нове послання – “Як умру, то поховайте…”, звернене вже не до інтелігенції, а до народу, до селянства, яке єдине, за Шевченком, здатне і повинне повалити ненависний самодержавно – кріпосницький лад і натомість створити нове суспільство, суспільство здійснених ідеалів волі, нову, велику, вільну сім’ю вільних народів.
У цьому творі, а любов’ю прийнятому народом як його “Заповіт”, поет – трибун вже не “усовіщає”, а кидає палкий революційний клич: Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю
Волю окропіте. На початку 1846 року Т. Шевченко звів усі свої твори, написані протягом трьох попередніх років, у велику рукописну збірку під назвою “Три літа”. 1846 року Т. Шевченком були написані балади “Лілея” й “Русалка”, на початку наступного року – поема “Відьма”.
Разом в такими творами збірки “Три літа”, які могли витримати цензурний контроль (“Сова”, “У неділю не гуляла…”, “Єретик”, “Наймичка” та ін.), вони мали ввійти до нового видання “Кобзаря”, над підготовкою якого поет активно працював навесні 1847 року, але якому, одначе, не судилося побачити світ. 5 квітня за участь у Кирило – Мефодіївському товаристві Т. Шевченко був заарештований і відправлений до Петербурга.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)