Назва п’єси символічно. “Вся Росія – наш сад”,- сказано в Чехова. Ця остання п’єса була написана Чеховим ціною величезної напруги фізичних сил, і простої переписування п’єси було актом найбільших труднощів. Чехів закінчив “Вишневий сад” напередодні першої російської революції, у рік своєї ранньої смерті (1904). Думаючи про загибель вишневого саду, про долю мешканців маєтку, що розоряється, він подумки уявляв собі всю Росію на зламуванні епох
Напередодні грандіозних переворотів, немов почуваючи біля себе кроки грізної
Конфлікт складається в нерозумінні покоління поколінням. Здається, начебто в п’єсі перетнулися три часи: минуле, сьогодення й майбутнє. І кожне
П’єса починається із приїзду Раневской у свій стародавній родовий маєток, з повернення до вишневого саду, що коштує за вікнами весь у кольорі, до знайомим з дитинства людям і речам. Виникає особлива атмосфера поезії, що прокинулася, і людяності. Немов востаннє яскраво спалахує – як спогад – ця живаючи життя на порозі вмирання. Природа готується до відновлення – верб душі Раневской пробуджуються надії на нове, чисте життя
Для купця Лопахина, що збирається придбати маєток Раневской, вишневий сад теж означає щось більше, ніж просто об’єкт комерційної справи
У п’єсі перед нами проходять представники трьох поколінь: минуле – Гаїв, Раневская й Фірс, сьогодення – Лопахин і представники майбутнього покоління – Петя Трофимов і Аня, дочка Раневской. Чехів не тільки створив образи людей, чиє життя довелося на переломну епоху, але запам’ятав сам Час у його русі. Герої “Вишневого саду” виявляються жертвами не приватних обставин і власної безвільності, а глобальних законів історії – діяльний і енергійний Лопахин такий же заручник часу, як пасивний Гаїв.
П’єса побудована на унікальній ситуації, що стала улюбленої для драми XX століття,- ситуації “порога”. Ще нічого такого не відбувається, але є відчуття краю, безодні, у яку повинен звалитися людина
Любов Андріївна Раневская – представниця старого дворянства – жінка непрактична й егоїстична, наївна у своєму любовному захопленні, але вона добра й чуйна, і в ній не в’яне почуття краси, що особливо підкреслює Чехов. Раневская постійно згадує про свої кращі молоді роки, проведених у старому будинку, у гарному й розкішному вишневому саду. Вона живе цими спогадами про минуле, її не влаштовує сьогодення, а про майбутнє – і думати не хоче. Її інфантильність здається смішною. Але виявляється, все старе покоління в цій п’єсі мислить так само.
Ніхто з них не намагається нічого змінити. Вони говорять про прекрасне старе життя, але самі, здається, упокорюються із сьогоденням, пускають усе на самоплив і уступають без боротьби
Лопахин – представник буржуазії, герой теперішнього часу. От як сам Чехов визначав його роль у п’єсі: “Роль Лопахина центральна. Адже це не купець у вульгарному змісті слова… це м’яка людина… чимала людина у всіх змістах…” Але ця м’яка людина – хижак, вона живе сьогоднішнім днем, тому його ідеї розумні й практичні. Сполучення безкорисливої любові до прекрасного й купецької жилки, мужицька простота й тонка артистична душа злилися в образі Лопахина воєдино.
Він веде жваві бесіди про те, як змінити життя до кращого, і начебто б знає, що робити. Але насправді й він не є ідеальним героєм п’єси. Ми почуваємо його непевність всебе.
У п’єсі переплітаються кілька сюжетних ліній. сад, Що Гине, і щоМ несостоялись, навіть непомічен любов – дв наскрізн, внутрішньо Раніше всіх закінчується лінія роману, що не відбувся, Лопахина й Вари. Вона побудована на улюбленому чеховському прийомі: найбільше й охотнее всього говорять про те, чого ні, обговорюють подробиці, сперечаються про дріб’язки неіснуючого, не зауважуючи або свідомо замовчуючи існуюче й істотне. Варячи чекає простий і логічний ходи життя: раз Лопахин часто буває в будинку, де є незаміжні дівчини, з яких підходить йому лише вона. Варячи, виходить, повинен женитися.
У Вари навіть мис-ли не виникає інакше глянути на ситуацію, подумати, чи любить її Лопахин, чи цікава вона йому? Всі Варині очікування засновані на дозвільних пересудах про те, що цей шлюб був би вдалий!
Здавалося б, Аня й Петя Трофимов є надією автора на майбутнє. Навколо Пети Трофимова групується романтичний план п’єси. У його монологах багато загального з думками кращих чеховських героїв
З одного боку, Чехов тільки й робить, що ставить Петю в смішні положення, постійно компрометуючи його, знижуючи його образ до гранично негероїчного – “вічний студент” і “облізлий пан”, якого Лопахинпостоянно зупиняє своїми іронічними зауваженнями. З іншого боку, думки й мрії Пети Трофимова близькі власним умонастроям Чехова. Петя Трофимов не знає конкретних історичних шляхів до гарного життя і його рада Ані, що розділяє його мрії й передчуття, щонайменше наївний. “Якщо у вас є ключі від господарства, то киньте їх у колодязь і йдете.
Будьте вільні, як вітер”. Але в житті назрів докорінний перелом, що передчуває Чехов, і не характером Пети, ступенем зрілості його світогляду, а приреченістю старого визначається невідворотність
Але хіба може така людина, як Петя Трофимов, змінити це життя? Адже висунути нові ідеї, увійти в майбутнє й повести за собою інших можуть тільки розумні, енергійні, упевнені в собі люди, люди діючі. А Петя, як і інші герої п’єси, більше говорить, чим діє, він взагалі поводиться якось безглуздо. Аня ще занадто молода. Вона ніколи не зрозуміє драми матері, а сама Любов Андріївна ніколи не зрозуміє її захоплення Петіними ідеями.
Аня взагалі ще мало знає життя для того, щоб неї змінити. Але Чехов бачив силу молодості саме у волі від упереджень, від футлярности думок і почуттів. Аня стає однодумницею Пети, і це підсилює звучний у п’єсі мотив майбутнього прекрасного життя
У день продажу маєтку Раневская затіває зовсім недоречний з погляду здорового глузду бал. Навіщо він їй потрібний? Для живої Любові Андріївни Раневской, що смикає зараз у руках мокра хустка, очікуючи повернення брата з торгів, цей безглуздий бал важливий сам по собі – як виклик повсякденності.
Вона вириває в будня свято, вистачає від життя та мить, що здатна простягнути нитка квечности.
Маєток проданий. “Я купив!” – тріумфує новий хазяїн, гримлячи ключами. Єрмолай Лопахин купив маєток, де дід і батько його були рабами, де їх не пускали навіть на кухню. Він уже готовий вистачити сокирою по вишневому саду
Але у вищий момент торжества цей “інтелігентний купець” зненацька почуває сором і гіркоту що свершились: “ПРО, скоріше б все це пройшло, скоріше б змінилося як-небудь наше нескладне, нещасливе життя”. І стає ясно, що для вчорашнього плебея, людини з ніжною душею й тонкими пальцями, покупка вишневого саду, по суті, “непотрібна перемога”.
В остаточному підсумку, Лопахин – єдиний, хто пропонує реальний план порятунку вишневого саду. І реальний цей план, насамперед тому, що Лопахин розуміє: у колишньому виді сад зберегти не можна, час його пішло, і тепер сад можна зберегти, лише переулаштувавши відповідно до вимог нової епохи. Але нове життя означає, насамперед смерть колишнього, і катом виявляється той, хто ясніше всіх бачить красу миру, що гине
Отже, основний трагізм добутку складається не тільки в зовнішній дії п’єси – продажу саду й маєтку, де багато хто з діючих осіб провели свою молодість, з яким зв’язані їхні кращі спогади, але й у внутрішнім протиріччі – нездатності тих же самих людей що-небудь змінити для поліпшення свого положення. Постійно відчувається ця безглуздість подій, що відбуваються в п’єсі. Безглуздо виглядають Раневская й Гаїв з їхньою прихильністю до старих предметів, безглузда Епиходов, а Шарлотта Іванівна сама уособлення непотрібності в цьому житті
Останній акт, як завжди в Чехова,- момент розставання, прощання з минулим. Сумного для старих хазяїв “вишневого саду”, заморочливого для нового ділка, радісного для молодих душ із їх безоглядної блоковской готовністю відринути все – і будинок, і дитинство, і близьких, і навіть поезію “солов’їного саду” – заради того, щоб з відкритою, вільною душею крикнути: “Здраствуй, нове життя!” Але якщо з погляду соціального завтра “Вишневий сад” звучала як комедія, то для свого часу – як трагедія. Дві ці мелодії, не зливаючись, проступали у фіналі одномоментно, народжуючи складний трагікомічний результат добутку
(2 votes, average: 3.50 out of 5)