Ліричний роман – найбільший добуток письменника – написаний в епістолярній формі. Ім’я головного героя – Гіперіон – відсилає до образа титана, батька бога сонця Гелиоса, чиє міфологічне ім’я означає Високоидущий. Створюється враження, що дія роману, що представляє собою свого роду “духовну одиссею” героя, розгортається поза часом, хоча арена подій, що відбуваються, – Греція другої половини XVIII в., що перебуває під турецьким ярмом (на це вказують згадування про повстання в Морее й Чесменской битві в 1770 р.).
Після випробувань,
Здавалося б, Гіперіон досяг бажаного, але споглядальне отшельничество також не приносить задоволення, Природа більше не розкриває йому своїх обіймів, він, завжди прагнучого злиття з нею, раптом відчуває себе чужим, не
У відповідь на прохання Беллармина Гіперіон пише йому про своє дитинство, проведеному на острові Тинос, мріях і надіях тієї пори. Він розкриває внутрішній мир багато обдарованого підлітка, надзвичайно чутливого до краси й поезії
Величезний вплив на формування поглядів юнака робить його вчитель Адамас. Гіперіон живе в дні гіркого занепаду й національного поневолення своєї країни. Адамас прищеплює вихованцеві почуття преклоніння перед античною епохою, відвідує з ним величні руїни колишньої слави, розповідає про доблесть і мудрість великих предків. Гіперіон важко переживає Майбутнє розставання з улюбленим наставником
Повний духовних сил і високих поривів, Гіперіон їде в Смірну вивчати військову справу й мореплавство. Він настроєний піднесено, жадає краси й справедливості, він постійно зіштовхується з людською двоєдушністю й вдається у відчай. Теперішньою удачею стає зустріч із Алабандой, у якому він знаходить близького друга. Юнаки впиваються молодістю, надією на майбутнє, їх поєднує висока ідея звільнення батьківщини, адже вони живуть у зганьбленій країні а не можуть упокоритися із цим. Їхні погляди й інтереси багато в чому близькі, вони не мають наміру вподібнюватися рабам, які звично віддаються солодкій дрімоті, їх обуревает спрага діяти.
Отут^-те й виявляється розбіжність. Алабанда – людина практичної дії й героїчних поривів – постійно проводить думка про необхідність “підривати гнилі пні”. Гіперіон же повторює про те, що потрібно виховувати людей під знаком “теократії краси”. Алабанда називає подібні міркування порожніми фантазіями, друзі сваряться й розстаються
Гіперіон переживає чергова криза, вона вертається додому, але мир навколо знебарвлений, він їде в Калаврию, де спілкування із красами средиземноморской природи знову будить його кжизни.
Друг Нотара приводить його в один будинок, де він зустрічає свою любов. Диомита здається йому божественно-прекрасної, він бачить у ній надзвичайно гармонійну натуру. Любов з’єднує їхні душі.
Дівчина переконана у високому покликанні свого обранця – бути “вихователем народу” і очолити боротьбу патріотів. І все-таки Диомита проти насильства, нехай навіть і для державотворення. А Гіперіон насолоджується щастям, що прийшли до нього, знайденим щиросердечною рівновагою, але передчуває трагічну розв’язку ідилії
Він одержує листа від Алабанди з повідомленням про виступ, що готується, грецьких патріотів. Попрощавшись із улюбленої, Гіперіон поспішає встати в ряди борців за звільнення Греції. Він повний надій на перемогу, але зазнає поразки. Причина не тільки в безсиллі перед військовою міццю турков, але й у розладі з навколишньої, зіткненні ідеалу з повсякденною дійсністю: Гіперіон відчуває неможливість насаджувати рай за допомогою зграї розбійників – солдати визвольної армії учиняють грабежі й різанину, і нічим їх не можна стриматися
Вирішивши, що в нього зі співвітчизниками немає більше нічого загального, Гіперіон надходить на службу в російський флот. Відтепер його очікує доля вигнанця, навіть рідний батько прокляв його. Розчарований, морально розтрощений, він шукає загибелі в Чесменском морському бої, але залишається живий
Вийшовши у відставку, він має намір нарешті-те спокійно зажити з Диомитой де-небудь у долині Альп або Піренеїв, але одержує звістку про її смерті й залишається безутішним
Після багатьох скитаний Гіперіон попадає в Німеччину, де живе досить довго. Але царящие там реакція й відсталість здаються йому задушливими, у листі до друга він уїдливо озивається про фальш мертвущого громадського порядку, відсутності в німців цивільних почуттів, дріб’язковості бажань, примиреності сдействительностью.
Колись учитель Адамас пророкував Гіперіону, що такі натури, як він, приречені на самітність, скитания, на вічне невдоволення собою
И от Греція повалена. Диомита вмерла. Живе Гіперіон у курені на острові Саламине, перебирає спогаду про колишній, уболіває про втрати, про нездійсненність ідеалів, намагається перебороти внутрішній розлад, випробовує гірке почуття меланхолії.
Йому здається, що він відплатив чорною невдячністю матері-землі, зі зневагою отнесясь і до свого життя, і до всіх дарунків любові, що вона марнувала. Його доля – споглядання й мудрування, як і колись він залишається вірний пантеїстичній ідеї споріднення людини й природи
Л. М. Бурмистрова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)