Віч-на-віч Особи не побачити.
Велике бачиться на відстані.
С. Єсенін
Саме цими, що стали афоризмом, словами з вірша “Лист матері” Сергія Єсеніна хочеться почати своє міркування над статтею “Кому потрібні вчителі?”. Може бути, нескромно говорити про те, що вчителі роблять велику й важливу справу. Вони саме колись навчили “гарних знайомих” розбиратися в суті речей і явищ, мати свою точку зору й уміти переконливо неї відстоювати. І от тепер “гарні знайомі” міркують про потребу професії вчителі, зовсім забувши про
Хочеться заперечити людям, що дотримуються точки зору, що вчителі – це люди-невдахи, які не зуміли краще реалізуватися в житті. НЕМАЄ!
Учитель – не стільки покликання, не стільки талант, обдарованість, скільки – доля. Одній людині ця доля дана, іншому немає. Напевно, у цій долі багато чого можна пояснити, але щось у ній нез’ясовно, тому що доля будь-якої людини несе в собі якусь таємницю.
У нашій команді є прекрасний приклад правильності цієї точки зору. Дідусь Шареева
А от син Искандер не відразу прийшов у школу. Закінчивши сільськогосподарський інститут, він працював інженером і ніколи не думав, що прийде в школу. Але доля зложилася так, що Искандер Галимзянович повернувся в рідне Село. А в школі не було вчителя фізики. І він ризикнув. Одержав заочно педагогічне утворення й донині працює в рідній школі. І як нам здається, не виключений той факт, що його син, десятикласник, теж прийде в школу й продовжить справу свого прадіда.
Хіба можна сказати про людей, що живуть спільними нтерес, що передають із покоління в покоління досвід, що вони – невдахи?
Є в нашій школі й учителі від бога. Бухарметова Насимя Хамидуллаевна працює вчителем математики 43 рік. Їй уже 71, інші в її віці вже перетворилися в руїни, а вона завжди підтягнута, весела, щаслива. Щастя – поняття відносне.
Для когось щастя полягає в грошах. Чим більше їх, тим більше хочеться. Тому щастя для таких людей недосяжно.
А для Насимы Хамидуллаевны, а в її особі для всіх учителів, щастя в тім, щоб життя в учнів зложилася вдало, щоб вони стали теперішніми людьми, щоб хоча б раз у році (на День учителя) учні не забули поздоровити спраздником.
Закінчити своє міркування хочеться уривком зі статті ” Учитель-Це доля”: “У Бориса Пастернаку в його записних книжках є одна дивна думка: “Ми всі стали людьми лише в тій мері, у який людей любили й мали випадок любити”. Учительська професія – разюча по своїй природі, адже нам наданий цей випадок любити в тій мері, у якій він не представлений нікому. А як ти скористаєшся ним, це залежить від твоїх людських якостей, від твоєї культури й професіоналізму”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)