Олексій Миколайович Толстой на сторінках історичного роману “Петро Перший” створив целую галерею жіночих образів, але мені хочеться зупинитися на характері Олександри Іванівни Волковій, що зуміла, як у дзеркалі, відбити своєрідність Петровской епохи. На початку роману ми бачимо Саньку Бровкину сільським дівчиськом, що вискочило на мороз босоніж, тому що немає зайвого взуття в селянській сім’ї, що зважилася продати старшого сина Алешку бояринові Волкову “у вічне”. Але в дитинстві мир здається яскравим і радісним, у якій би вбогій
Санька кличе молодших братів, Гаврилку й Артамошку, подивитися надворі, як “батя коня запрягає”. Бути б їй, селянської дочки, замужем за таким же мужиком, як її батько, якби не час, у яке народилася й живе Санька. Завдяки близькості Олексія Бровкина до царя, службі якому він віддається з усією душею, сім’я Бровкиных поступово вибирається з убогості; і з Ивашки поступово складається Бровкин Іван Артемьич.
Краса й допитливість Саньки й гроші її батька, тепер уже купця Бровкина, відкрили їй двері у вище світло. Ставши дружиною боярина Волкова, Санька жагуче бажає навчитися “європейському
Василь Волков боготворить красуню дружину, що принесла велике придане, але він тужить за старими часами, коли жінка сиділа будинку, а не разодевшись, як зараз, скакає неведомо куди назустріч пригодам і новим враженням. Начитавшись романів, Санька мріє про шанувальників, які будуть стрілятися за неї, а вона скорить Париж, танцюючи із французьким королем. Все це буде, тому що це була епоха, у яку цінувалися люди по ділових якостях, по відданості цареві й батьківщині.
Наприкінці роману автор дає портрет Олександри Волковій – “Венус, чистий Венус”. Це картина, прислана нею з Голландії
Санька супроводив його запискою батькові, щоб не бентежився, а повісив картину в їдальні, “у Європі й не те вішають”. “Це був портрет боярині Волковій, несказанної краси й несказанної спокуси. Живописець зобразив Олександру Іванівну посередині ранкового моря, на хвилі, на спині дельфіна, лежала вона в чому мати народила, тільки прикривалася ручкою з перловими нігтиками, в іншій руці тримала чашу, повну винограду, і на краю її два голуби клювали виноград… Юна особа Олександри Іванівни, з водянистими очами, посміхалося піднятими куточками рота Алл С о ч. Р У досить лукаво…” Бровкины змогли піднятися з небуття, стати корисними громадянами держави, тому що не зберігали капітали по скринях, а вчилися наукам, були поруч із Петром у його перетвореннях і самих сміливих походах
Боярин же Волков спочатку, складаючись у військовій свиті Петра, показав свою відданість паную, а потім красою й талантами дружини піднявся до посади посла. Час був судьбоносное, цікаве, і А. Н. Толстой зміг вірогідно відобразити його на сторінках свого роману, що став хрестоматійним добутком про Петровской епоху
(1 votes, average: 5.00 out of 5)