Символізм в українську літературу увійшов досить специфічно: він немовби поступово вростав у попередню течію – реалізм. До того ж реалізм зберігав більшість своїх позицій. Письменників на зламі століть хвилюють ті ж самі теми, які розкривались у творах їхніх попередників – великих епіків 70–90-х років.
Апологія селянства як основної рушійної сили суспільства, українського патріотизму, що йде від землі, головних національних цінностей… Але нова епоха надає цим темам іншого звучання, іншого трактування.
Повість Ольги Кобилянської
Є у творі символи біблійні, є й народна міфологічна символіка. Це пов’язане з тим,
В образах Михайла й Сави ми легко впізнаємо біблійних героїв Каїна та Аве – ля. Авель робив щиро, і Бог радо приймав його жертви. Серце ж Каїна було темним та сповненим заздрощів.
Коли він побачив, що дим від жертовного вогнища Авеля йде вгору, а дим від його власного розстеляється долом, Каїн затаїв зло проти брата і вбив його за намовою сатани. У Кобилянської роль диявола виконує темна й ірраціональна частина душі Сави, яку плекали намовляння Рахіри.
Щоправда, Михайло був землеробом, тоді як біблійний Авель – скотарем, і навпаки, найулюбленішою справою Сави було безцільне полювання на зайців га пташок, а Каїн працював на землі. Але таке перетасовування, на мою думку, абсолютно виправдане. Сава-Каїн не може покласти у вогонь нічого, окрім безневинно забитих звірят.
Так само він вбиває й брата, що, як і звірі, ні в чому не винний. Праведний Авель у повісті Ольги Кобилянської перетворюється на землероба у зв’язку з національним українським сприйняттям землі як годувальниці, виховательки.
А ось образ лісу – те, що Юнг пізніше назве архетипом. Наприклад, Анна не може дивитися на “сусідній” ліс без страху. Вона наперед чекає від нього чогось злого, панічно боїться ііого, бачить страшні примари. І це змушує читача триматися насторожі, пророкує якісь страхітливі події.
В душі прокидається давній страх…
Бо як сприймали ліс наші предки, особливо ті слов’янські племена, що звикли жити на відкритому просторі українських ланів? Ліс був середовищем, де існували потойбічні створіння, надлюдські сили, які здатні були заволодіти людською душею, згубити її. Людина боялася заходити глибоко до лісу, бо звідусюди на неї чекала небезпека, невідома і тому ще страшніша. І маленький “сусідній” ліс несподівано набуває якостей цих страшних первинних хащів.
Це відбувається не тільки завдяки образам Сави та Рахіри, яка навіть мешкає біля цього лісу, хоча Сава від самого початку асоціювався в мене з лісом; сама його душа – темна, похмура, ніби захаращена вузлуватим гіллям. Дедалі рідше крізь це гілля проникає сонячний промінчик. Письменниця наділяє ліс власною волею, ніби підкреслюючи всю глибину цього символу.
Реалістично подано моральний занепад Сави. Марійка згадує, який він був, доки не спізнався з Рахірою, та визнає – було, здається, й до того в особистості Сави щось таке дивне, незрозуміле материнському оку. Утворі ми бачимо вже остаточну деградацію Савиної зруйнованої душі. Хоча після того, як Михайло пішов до війська, Сава мусив багато працювати коло землі, призвичаївся до неї та навіть увійшов у смак, та все ж він не стає справжнім хазяїном.
У творі є момент, де Сава сказав Рахірі, що дійсно хоче працювати на землі. Він навіть обрав ділянку поля, що здавалась йому найзручнішою (цікаво, Михайло теж найбільше любив саме цю частину батьківського наділу). Але, на відміну від Михайла, у Сави відсутній той одвічний духовний зв’язок селянина із землею.
Сава ні до чого не може бути справді прив’язаним, ніщо не може щиро покохати. Навіть його почуття до Рахіри – якесь магічне, нічим не мотивоване, дике. А згадаймо сцену загибелі його улюбленого теляти!
Михайло більше переживав за тварину, ніж Сава. Мені здається, що смерть теляти можна сприйняти і як символ остаточної духовної смерті Сави.
Інший символ, що мене зацікавив, – образ душі-зірки, душі-свічки. Він з’являється, коли йде похорон Михайла. Зорі сяють ясно, і навіть свічка горить на грудях померлого, як маленька зірка. Виходить, хлопець і в смерті залишився праведним, і душа його долучилася до сонму високих ясних зірок. Гріх, який Михайло скоїв з Анною, має мало спільного з тим звичайним сюжетом, який ми спостерігаємо, наприклад, у шевченковій “Катерині”.
Адже він щиро любив дівчину і мав намір взяти її за дружину! От тільки смерть трагічно обірвала їхнє щастя. Хоча, я гадаю, багато горя довелося б зазнати закоханим: занадто упереджено дивилася Марійка на Анну після того, як дівчина відмолювала свої гріхи в Сучав – ській церкві.
Та й не дуже приємно бути дружиною солдата, жовніра. Оця жовнірська тема гакож є плідною для символів – символів неволі, клітки, у яку хлопців заганяли фізично й морально. Несправедливість, знищення особистості шляхом постійного приниження, підведення усіх під одну риску… Чому це випробування випало саме на долю Михайла? Через цей епізод із життя героя письменниця переконливо показала, яке значення мала земля для героя насправді.
Михайло каже Анні, що “і в місті жити можна”, але навіть не замислюється над такою можливістю, не бачим, себе осторонь землі, біля якої виріс.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)