Специфічні жанрові ознаки народного епосу

Загадка малий жанр усної народної Творчості, для якого властиве метафоричне чи алегоричне зображення якогось предмета або явища, дотепне запитання з метою виявити кмітливість того, хто відгадує.

Прислів’я – короткий, часто віршований крилатий народний вислів, у якому у високохудожній формі виражено повчальний досвід і мудрість народу.

Приказка – стислий крилатий народний вислів, близький до прислів’я, але без властивого йому повчального значення.

Легенда – переказ про якісь події чи людей, оповитий казковістю, фантастичністю.

Казка

– розповідний Твір про вигадані, а часто й фантастичні події.

Переказ – усне народне оповідання про визначні історичні події та їх героїв, за змістом близьке до народних легенд і сказань, але різниться відсутністю казково-фантастичних елементів.

Притча – повчальне алегоричне оповідання з яскраво вираженою мораллю про людське життя; характерною ознакою є можливість різнотлумачення та різноманітного застосування.

Літопис – найдавніший вид історико-мемуарної прози, що являв собою розташовані в хронологічному порядку коротенькі замітки й докладні оповідання про історичні

події.

Казки Специфічні Жанрові Ознаки:

Мають традиційний початок (зачин) і кінцівку;

Кінцівка має сатиричну або повчальну спрямованість;

Потрійність;

Символіка чисел;

Типізація персонажів;

Діалог – один із засобів типізації персонажів;

Невизначеність часу і місця дії;

Форми звертання: зменшено-пестливі (кумонько, зайчику-побігайчику, лисичко-сест-ричко), згрубілі (вовчище, вовчисько, хвостище-помелище);

Велика кількість прислів’їв, приказок, загадок, примовок;

Щасливий кінець: перемога добра над злом;

Ритмічні і пісенні частини в монологах героїв (“Я Коза-Дереза, півбока луплена…”);

Формули простору і часу (“Вправо підеш – щастя зустрінеш, вліво…”, “Чи довго, чи коротко…”);

Обожнювання природи;

Зображення фантастичних подій;

Можлива велика кількість епізодів; символічність (калина-дівчина); -наявність стилістичних формул:

– тавтології (пили-гуляли); гіперболи (прокинувся через рік); антитези (розколовся світ на свободу і гніт); постійних епітетів (синє море, богатирський кінь).

Основні групи казок.

1. Про тварин. Характерні особливості:

Дійові особи тварини, птахи (найпоширенішими є Лисиця, Вовк, Ведмідь, Зайчик, Кіт, Коза, Пес, Кінь, Сорока);

Відображення життєвих конфліктів людей через алегорію;

– чітке окреслення пізнавальної мети;

– наявність малих фольклорних форм.

2. Героїко-фантастичні. Характерні особливості:

Дійові особи – велетні, воїни-визволителі, які втілюють в собі фізичну і духовну силу, сміливість, винахідливість;

Негативні герої: Баба Яга, відьми, Змій Горинич тощо;

Підкреслення соціального походження героя;

Головні атрибути позитивних персонажів: зброя, бойовий кінь, стріли;

– доля персонажа змінюється на краще, коли він одержує перемогу над злом; наявність фантастичних епізодів.

3. Соціально-побутові. Характерні особливості:

Дійові особи: селяни, наймити, бурлаки, сироти;

Виявлення героїзму персонажів у боротьбі зі злиднями, бідою, горем;

Характерні образи Кривди, Добра, Зла, Горя, Злиднів, Щастя;

– розкриття соціальних, родинно-побутових конфліктів через взаємини героїв;

– образні засоби: гротеск, іронія, карикатура;

– типове фінальне завершення: бідний – переможець, пан – осміяний.

Літературні казки – казки, що мають автора-письменника. (Наприклад, І. Франко “Фарбований Лис”).

Спільні та відмінні риси народної і літературної казок Народна:

Колективний автор (народ);

Усна форма існування;

Варіативність з метою сильнішого враження;

Обмежене коло сюжетів;

Типізований образ героя, що характеризується за його функцією в казці (визволитель, богатир, нечиста сила та ін.);

Виконавці казок – оповідачі-казкарі, що володіють умінням розповідати і доповнювати почуте;

Не чітко визначені час і місце створення. Літературна:

Автор – конкретна особа (письменник);

Писемна форма;

Канонічний текст без можливості внесення довільних змін;

Максимально індивідуалізований образ героя;

Кількість варіантів будь-яких мотивів сюжету не обмежена;

Письменник автор, творець, який відображає життя в художніх образах за допомогою своєї уяви, властивими лише йому засобами і на відповідному матеріалі;

Чітко визначені час і місце створення (за ознаками, прикметами часу в тексті).

Балади

Балада невеликий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-іеторичного аоо героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом.

У давнину баладами супроводжувалися танці. Пізніше спів відділився від танцю і Балада стала самостійним жанром народнопісенної творчості, а згодом літератури. Характерні ознаки балади: Напруженість композиції,

– трагічна розв’язка,

Відчутне емоційне напруження,

У центрі сюжету – лише одна подія з життя головного героя, лаконічність оповіді, незначна кількість героїв, Балади були джерелом художньої літератури, із якого черпали мотиви і настрої Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. Мотиви балад: Туга за нареченою,

– убитий на війні козак,

– почуття дівчини, з яких насміялися,

– зле чарівництво,

– прокльони свекрухи на адресу молодої невістки, зрада і помста.

Серед сюжетів балад виділяють кілька тематичних груп.

1. Міфологічні, пов’язані з легендами про перетворення людей у птахів, Рослин (наприклад, добре відомі балади про дочку-пташку, про дівчину-тополю, про сина, заклятого в явора та ін.), алегоричні (про голубку і голуба).

2. Сімейно-побутові з пережитками кровно-родових відносин – на тему інцесту (брат сватається до сестри; про вдову та її женихів – рідних синів).

3. Про сімейні стосунки за часів патріархальних відносин – чоловіків та жінок, батьків та дітей (про чоловіка, котрий убиває жінку за намовою матері; про сина, який проганяє з дому матір-удову; про матір, яка пропиває дочку та ін.).

4. Історичні балади, які щільно стикуються з історичними піснями (про зустрічі рідних в турецькому полоні; про Бондарівну й пана Каньовського; про гайдамаків, котрі вбивають Марусиного сина та ін.).

5. Соціально-побутові (про смерть рекрутів, чумаків, наймитів, емігрантів, січових стрільців).

Українські балади-пісні відображають світобачення й уявлення різних поколінь, їх зв’язок з природою: персонажі балад представлені символами. Син, якого прокляла матір, стає явором, невістка, яку зненавиділа свекруха, – тополею. Дівчина може перетворитися на пташку, а козацька смерть представляється в інших образах: “в головах ворон кряче, а в ніженьках коник плаче”, є образи ясного сокола, сизого голуба, сивої зозулі.

Трапляються у баладах казкові мотиви, дуже поширена гіпербола, що стосується фізичної сили героїв.

Народні балади:

“Ой не ходи, Грицю”, “Ой летіла стріла”, “Ой на горі вогонь горить”, “Козака несуть”, “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш”, “Бондарівна” та ін.