Розуміння Достоєвським сутності мистецтва було причиною створення особливих форм реалістичної творчості. Твори Достоєвського – свідоцтво того, що він поєднував у собі як митець силу геніального психолога, інтелектуальну глибину мислителя та пристрасність публіциста. У творах письменника реалістичні сцени страждань поєднуються з філософською символікою, публіцистичні газетні факти – з фантастикою, логічні абстраговані категорії – з інтуїтивістськими елементами, Достоєвський збагатив жанр реалістичного роману XIX століття новими
Романам Достоєвського був властивий поліфонізм як метод художнього мислення. При цьому досягалось, з одного боку, відчуття численності співбесідників, з іншого – окремість кожного голосу, що вів свою тему самостійно, майже рівноправно з голосом автора. У межах злочинно-авантюрного сюжету поставали глибинні ідеологічні, соціально-філософські проблеми. Самі злочинні сюжети романів Достоєвського
Злочин, як крайній ступінь порушення суспільних норм, відображав трагічну сутність дійсності та соціальні протиріччя. Характери героїв розкривалися Переважно у найгостріші моменти, коли все накопичене ними у попередньому житті раптом виливалося у екстраординарний вчинок. Неочікувані, навіть не виправдані спочатку дії персонажів письменник мотивує глибоко прихованими психологічними причинами, наявністю у людській натурі різнобічних взаємовиключних потягів та пристрастей.
Незвична динамічність композиції, відчуття катастрофічності того, що діється, драматична напруженість у розвитку конфліктів, експресивність написання виявилися вражаючим художнім відкриттям, що чудово слугувало меті відображення найскладніших морально-психологічних та соціально-філософських проблем. Достоєвський зумів передати у художніх образах не тільки потік подій, людських доль, духовну боротьбу, але і трагічні конфлікти у духовному житті суспільства. У своїх інтелектуальних романах Достоєвський майстерно малював найгостріші поєдинки думок, трагічних зіткнень ідей та світоглядів. Улюблена письменником форма сповіді героїв, що проявлялася у діалозі з духовним противником, досягала нещадної відвертості, виявляла трагічну діалектику глибинних почуттів та думок персонажів.
Творам Достоєвського, написаним у жанрі роману, найменш властива епічно спокійна манера оповіді. Їм притаманна гострота чисто драматичних жанрів та багатство художніх образів.