Справжніми шедеврами світової лірики є сонети Шекспіра, заново відкриті радянському читачеві С. Маршаком і Б. Пастернаком. Знайомство із сонетами завжди привертає увагу школярів-старшокласників, тому що в цьому віці починаються їхні пошуки відповідей на питання про дружбу й любов, чому присвячене більшість сонетів Шекспіра. Якщо вчителеві представиться можливим провести вечір поезії, присвячений сонетам Шекспіра, то почати підготовку до нього треба завчасно: учні повинні залишитися із Шекспіром “наодинці”, відчути ліризм його сонетів,,
Сонет – один із самих складних поетичних форм, опанувати в досконалості якої не кожному дане. Своя класична досконалість сонет знайшла в Італії під пером Данте й Петрарки, а в Англії – Вільяма Шекспіра. Сонет має строгу структуру, містячи в собі чотирнадцять рядків з певною системою рим.
Думка сонета укладається в схему: теза, розвиток тези, антитезис, синтез. Іноді антитезис ставав на друге місце. Композиційний малюнок італійського сонета являв собою два четверостишья (катрени) і дві трехстишья (терцини). У катренах
У терцинах – рішення теми й підсумок, висновок з міркування автора.
В англійській поезії Відродження сонет придбав більше просту форму: три четверостишья з перехресною римою й заключне двустншье (куплет) – з парний: б-а-б, д-з-д, г-в-г, ж-ок. Така форма одержала назву шекспірівського сонета.
В основі сонета завжди лежить порівняння (уподібнення). Кінцівка, як правило афористичне. Змістом соні – – тов Шекспіра є не тільки дружба й любов, але й соціальні конфлікти епохи, питання творчості. Так, у сонеті 21 Шекспір говорить:
Не змагаюся я із творцями од, Які розфарбованим богиням У подарунок підносять небозвід
З усією землею й океаном синім Пускай вони для украшенья строф Повторюють у віршах, між собою сперечаючись,
Про зірки неба, про вінки квітів, Про коштовності землі й морячи У любові й слові – правда мій закон И я пишу, що мила прекрасно,
Як усі, хто смертною матір’ю породжений, А не як сонце пли місяць ясний Я не хочу хвалити любов мою,-
Я нікому її не продаю.
У другому катрені пояснюється, чому Шекспір у поетичній простоті й чистоті состязается з тими, хто прибігає до пишних порівнянь не стільки в силу своїх божевільних почуттів, скільки для “прикраси строф”. Третє четверостишье, побудоване на протиставленні двох відносин до зображення предмета любові, виражає художнє кредо поета: “У любові й слові – правда мій закон”. І відповідно до закону правди, у пего своє відношення до зображення милої: “И я пишу, що мила прекрасно, як усі, хто смертною матір’ю породжений, а не як сонце або місяць ясний”. . Куплет – “Я не хочу хвалити любов мою,- я нікому її не продаю”,- містить не тільки висновок про те, що правда й вірність коштують поруч, але й натяк, що бутафор-пость і пишномовність у словах кидають тінь на щирість у любові.
154 сонета Шекспіра понині таять у собі багато загадок. Написані, як думають дослідники, між 1592-1598 роками, вони присвячені двом особам: “На радість і сум, з волі Долі, дза друга, дві любові володіють мною: чоловік светлокудрий, светлоокий і жінка, у чиїх поглядах морок нічний”,- пише поет в 144 сонеті. Але хто той друг, кому присвячене більшість ліричних виливів поета, і хто та красуня, що подарувала йому радість і сум,- залишається невідомим.
У літературознавстві її прийнято називати “Смаглявої леді”.
Існує думка, що сонети Шекспіра – це його лірична сповідь і все, що відбувалося між ним, Іншому й Смаглявої леді, можна сприймати як відбиття реальних фактів його біографії. Інші схильні бачити в цих образах усього лише художнє втілення почуттів, властивим люблячим людям взагалі.
Сонети Шекспіра драматичні, позбавлені традиційного словесного прикрашення, вони вражають психологічною правдою й поетичною досконалістю.
Чи відповідає порядок, у якому друкувалися й друкуються сонети Шекспіра, хронології їхнього написання? Дослідники схильні відповідати негативно. Найімовірніше, перший видавець розмістив їх довільно, сам же поет пі дат, ні порядкових номерів сонетів у рукописі не залишив.
Її ока на зірки не схожі, Не можна вуста коралами назвати, Не білосніжна плечей відкритих шкіра
И чорним дротом в’ється пасмо З дамаською трояндою, червоної або білої Не можна зрівняти відтінок цих щік
И тіло пахне так, як пахне тіло, Не як фіалки ніжний пелюсток Ти не знайдеш у ній доконаних ліній,
Особливого світла на чолі Не знаю я, як прямують богині, Але мила ступає по землі
И все-таки вона поступиться тим навряд чи, Кого в сравненьях пишних оббрехали (Сонет 130)
Неважко помітити подібність цього й уже знайомого 21 сонета. Весь опис дорогого йому істоти поет будує ; на протиставленні загальноприйнятим шаблонам у поданні про прекрасний. Усе в ньому по^-земному природно й просто, а тому й істинно прекрасно. Відношення поета до улюбленого складне, суперечливе: це й захоплене милування, і рабська відданість, і здорова оцінка її недоліків, і всепрощення, іноді осуд і поклоніння одночасно.
В 131 сонеті він скаже: “Клянуся до сліз, що темний колір особи й чорний колір волось твоїх прекрасний. Лихо не в тім, що ти особою смаглява,- не ти чорна, чорні твоєї справи!” Самою чорною справою Смаглявої леді було те, що вона встала між поетом і його Іншому. Спочатку поет хоче пояснити й виправдати случившееся, намагається облагородити зраду: “Я сам для вас придумав оправданье: люблячи мене, її ти полюбив. А мила тобі дарує свиданья за те, що я їй нескінченно милий.,.
Але якщо друг і я – те саме, те я, як колись, їй усього дорожче” (сонет 42).
Майже чотири століття відокремлюють нас від того часу, коли були написані сонети Шекспіра, а ми читаємо їх з тим же серцевим трепетом, що викликали вони в сучасників. І перед нами ясно встає образ ліричного героя: людина великого серця, якому доступна вірність, самопожертва, пристрасність, безкорисливість, людина з філософським складом розуму, матеріалістичним світоглядом, щедро наділений багатьма дарунками, головний з яких – дарунок бути другом, доступний натурам шляхетним і чуйним.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)