Розмову про Україну в Європі й світовому товаристві, себто про нашу зовнішню політику, можна почати з жестів доброї волі, які ми не змогли “вигідно зреалізувати”, – тієї ж ліквідації атомної зброї, яка (ліквідація) ніяк не покращила наше життя.
Недоліком є невизначена політична орієнтація нашої країни. “Росія чи Європа?” – незважаючи на гучні декларації й обіцянки, це питання ніяк не втратило своєї гостроти, і “2003 рік – рік Росії в Україні” – чергове тому підтвердження.
Ще однією серйозною проблемою є ставлення
Можливо, всесвітній рух антиглобалістів намітить форми обстоювання власного курсу кожної держави.
Що ж до нашого статусу в європейському товаристві й можливості вступу до Євросоюзу, то цей статус доволі низький. По-перше, ніхто нас у Європі не жде. Як кажуть, “менше народу…” По-друге, вкотре
Непрозорість економіки, недосконалість законодавства, корумпованість чиновницького апарату відлякують членів іноземних експертних та інвестиційних комісій.
Є й позитивні досягнення. За роки незалежності нас нарешті стали сприймати як окрему державу, а не частину Росії. Поволі зростає інтерес до специфіки України, и культури й історії.
Діаспора стала повноцінною частиною материкової України й відіграє певну роль у формуванні позитивної світової опінії щодо нашої держави.
Яким я уявляю собі майбутнє України? Якщо ми, українці, не змінимося – не дуже обнадійливим. Ми самі – головна й принципова перешкода на шляху до власного щастя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)