Людині притаманно мріяти. Мрія не дає спокою у житті, не дозволяє стояти на місці, кличе вперед… Мрія і дійсність часто виступають у суперечності. Страждаючи все життя сам, болюче відчуваючи страждання свого народу, Т. Г. Шевченко мріяв про світле і радісне майбутнє України. Неоднаково було йому:
Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її окраденою збудять… (“Мені однаково…”) Тому і проклинав поет “отих царів, катів людських”, панів різних гатунків, усіх, хто несе горе народові, і кликав “громадою обух сталить
(“О люди! Люди небораки!”) Вірив Тарас у невмирущий дух народу, знав, що не можна знищити його, як не міг Зевс примусити скоритися Прометея; що житиме він (цей дух) і розів’ється, як оте дерево, на яке моляться “колізаки” (казахи) (“У Бога за дверима лежала сокира”).
Без волі немає щастя – вважав Шевченко: …де нема святої волі, Добра не буде там ніколи. (“Царі”)
Тому так зворушливо змальовує він мрію-сон нещасної
Борітеся – поборете! Вам Бог помагає. За вас правда, за вас слава І воля святая.
І мріє Кобзар про часи, коли “розкуються незабаром заковані люди” (“І мертвим, і живим…”), коли не зостанеться “і сліду панського на Україні” (“І виріс я на чужині”). Тоді “у селах, у веселих і люди веселі” житимуть, тоді “спочинуть невольничі утомлені руки і коліна одпочинуть, кайданами куті” (“Ісаїя. Глава 35”).
І забудеться срамотна Давняя година. І оживе давня слава,
Слава України. (“І мертвим, і живим…”) Вільний народ оживить природу, оживить свою душу, шануватиме своїх героїв, свою історію, свою правду.
Так чи інакше, але не слід чекати, поки “німець” нашу історію нам розкаже. І свою солов’їну мову народ піднесе над світом як прапор свого духовного багатства, бо неприродно ж, коли: …усі мови слов’янського люду – Всі знаєте. А своєї Дастьбі…
Колись будем І по-своєму глаголать… (“І мертвим, і живим…”) Глибоко ранило поета і духовне гноблення народу.
Він вірив у Бога, “великого Бога”, вірив у жертовність Христа: За кого ж ти розіп’явся, Христе, сине Божий?
(“Кавказ”) Але бачив Шевченко й інше: церква стала знаряддям гноблення народу. Тому й мріє Кобзар про суспільство, де релігія буде духовно збагачувати людину, де не буде продажної служниці панства, церкви минулого: …будем, брате, З багряниць онучі драти, Люльки з кадил закуряти,
Явленими піч топити, А кропилом будем, брате, Нову хату вимітати. (“Світе ясний, світе тихий…”)
Зазнаючи горя і болю, зазнаючи гноблення з боку російського царизму, наш великий Кобзар часом проклинав москалів і польську шляхту, але мріяв про дружбу великих народів. Він писав: …Ляше, друже-брате! подай же руку козакові І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим Возобновим наш тихий рай… (“Ще як були ми козаками…”)
Він мріяв про сім’ю вольну, нову, де: …буде син і буде мати, і будуть люде на землі, де простеляться шляхи вільні і широкі: …І пустиню опанують Веселії села. (“Ісаїя. Глава 35”)
Мав Тарас і особисті мрії. Хотілося йому з милою дружиною у маленькій хатині над Дніпром дожити віку: Я тільки хаточку в тім раї
Благав і досі ще благаю, Щоб хоч умерти на Дніпрі, Хоч на маленькій горі… (“Не молилася за мене”) Не збулася ця мрія Шевченкова.
Та збулася інша: з любов’ю і шаною згадує вільна Україна “незлим тихим словом” свого сина. Немає неволі в Україні, у повний голос звучить її мова. Горді її сини пишаються своїм героїчним минулим і намагаються впевнено дивитися в майбутнє.
Але щоб посісти почесне місце серед народів світу, треба ще ой як багато зробити! Роботящим умам, Роботящим рукам Перелоги орать, Думать, сіять, не ждать І посіяне жать
Роботящим рукам. (“Молитва”)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)