“Слово про Ігорів похід” – велична пам’ятка генію нашого народу

Світова література знає небагато таких творів, які б захоплювали нові й нові покоління, перетинали межі країн і материків, здобували все ширшу й гучнішу славу. І саме до таких пам’яток належить безсмертне “Слово о полку Ігоревім” – героїчний, сповнений палкої любові до вітчизни, до свого народу твір. “Слово” не розповідає про всі подробиці походу і поразки Ігоря, як це зробили літописці. Невдалий похід Новгород-Сіверського князя – це для автора тільки привід, щоб висловити свої пекучі роздуми, своє вболівання за долю рідної

землі та її народу, щоб засудити князівські усобиці і незгоди, Головна ідея “Слова…” – це заклик руських князів до єднання та захисту рідних земель.

Починаючи розповідь про сам похід, автор підкреслює головне – хоробрість і отвагу руського війська. Про своїх воїнів Всеволод говорить, що вони змалку виховувалися для ратного життя: “А мої ті куряни – воїни вправні, під трубами повиті, під шоломами злеліяні, кінцем списа згодовані…”, вони знають своє діло і завжди готові до бою, щоб шукати собі честі, а князю слави. І сам Всеволод постає як билинний богатир, як могутній буй-тур. У “Слові…”

йому немає рівного серед мужніх.

Хоробрим зображено і ватажка походу Ігоря. Його мужність і рішучість виявляються у тому, що він веде на ворога полки, незважаючи на дикі і страшні віщування – затемнення сонця, грозову ніч, виття вовків, брехання лисиць і зловісне кружляння орлів, які супроводжують військо, чекаючи його загибелі. Ігор бачить себе і свою долю поряд з долею усіх руських воїнів, готовий розділити з ними і славу перемоги, і гіркоту поразки; “з вами, русичі; хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону!” Справжній лицар, людина честі, він вважає, що коли станеться нещастя – русичів розіб’ють, то краще вмерти від меча, ніж потрапити до полону: “Браття і дружино! Лучче ж потятим бути, аніж полоненим бути”. Мужність, героїзм, слава і честь стоять у “Слові…” дуже високо.

Про першу переможну сутичку з половцями автор говорить коротко, лише повідомляючи, що захопили руські воїни дуже багато здобичі. Але головна мета Ігоря – визволити Русь від лютого ворога і здобути собі слави.

Але не ця перша сутичка вирішили долю походу. Вирішальна битва була попереду. Наближення її змальоване могутніми і тривожними образами стихій природи. Криваве побоїще провіщають криваві зорі, з моря сунуть чорні хмари, щоб затьмарити чотири сонця – чотирьох князів, а в тучах трепечуть сині блискавиці. “Бути грому великому! Іти дощу стрілами з Дону великого?” Поява незліченного половецького війська розгортається в широченну панораму: “Земля гуде.

Ріки мутно течуть. Порохи поля прикривають. Стяги говорять: половці ідуть од Дону і од моря, і зо всіх сторін руські полки обступили”. І тут, у цьому безвихідному оточенні, виявляє свою велику мужність князь Всеволод, усе військо русичів.

Битва була нечуваною для тих часів: “З рання до вечора, з вечора до світу летять стріли гартовані, гримлять шаблі об шоломи, тріщать списи…” Та сили були нерівні. І тяжку поразку руських полків автор зображує засобами народної поетики як бенкет, де не стало вже кривавого вина, а хоробрі русичі і сватів напоїли, і самі полягли за рідну землю’.

У ході другої битви князь Ігор потрапляє до полону. За допомогою половця Овлура йому вдається втекти. Одинадцять днів, ховаючись від переслідування, їм довелось пішки добиратись до города Дінця. І всюди на Русі Ігоря вітають, всюди йому раді.

Дорогоцінна спадщина словянського народу – “Слово о полку Ігоревім” – належить до шедеврів світової літератури, які не старіють, а молодіють у віках. Воно вчить нас любити свою Вітчизну, свій народ, ненавидіти Веяке гноблення, відстоювати мир і добро між людьми. Воно сповнює нас законною гордістю за своє минуле, свою історію, за свій народ, що створив безсмертну пам’ятку самобутньої і високої культури.

На початку 90-х років XVІІІ століття А. І. Мусін-Пушкін, знавець руської старовини, придбав у Спаському монастирі Ярославля старовинний рукописний збірник. В цій книзі серед інших творів він знайшов “Слово про Ігорів похід”. Згодом поема була видана. Чудова знахідка викликала великий інтерес.

Але під час пожежі в Москві рідкісна книга, яка належала Мусіну-Пушкіну, згоріла. Збереглися тільки перший надрукований текст та рукописна копія “Слова”, зроблена для Катерини ІІ.

“Слово” розповідає про похід на половців у 1185 році хороброго князя Ігоря Святославича. Похід відбувся ранньою весною. До невеликого війська Ігоря приєднався також його рідний брат Всеволод із своєю дружиною. Коли військо досягло верхів’я Дінця, сталося затемнення сонця.

У давні части це вважалося лихим провіщенням. Серед полків знялася тривога, але князь заспокоїв воїнів і не повернув назад. Перший бій військ Ігоря з половцями був успішним.

А наступного дня…

Ой рано-вранці пораненьку Кривава зоря світ-день ізвістує, Чорні хмари находять з моря, Чотири сонця закрити хочуть.

Вранці, на світанку, русичі побачили, що їх обступили половці, немов густий бір. Вихід міг бути один – битися. Три доби йшла битва з половцями.

Втрати русичів були величезними. Ось як розповідає автор про цей бій:

З ранку красного до вечора, З вечора до світу ясного Летять стріли гартовані, Гримлять шаблі об шоломи, Тріщать списи булатні У полі невідомому, Серед землі Половецької.

Не витримавши натиску ворожого війська, загинула Ігорева дружина, а сам князь потрапив у полон. “Слово про Ігорів похід” – найвидатніша пам’ятка літератури Київської Русі. Світова література знає небагато творів, які, подібно цьому, захоплюють все нові й нові покоління, перетинають океани і мовні кордони, завойовуючи нових шанувальників. “Слово” належить саме до таких творів, бо воно сповнене палкої любові до вітчизни, до свого народу, бо піднімає загальнолюдські проблеми відповідальності за свої вчинки, миру і війни, єдності.

Головний герой “Слова о полку Ігоревім” – князь Ігор Святославич. Це гордий і відважний, готовий віддати життя за батьківщину лицар. Він зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба: “Лучче ж бо потятим бути, – говорит він, – аніж полоненим…” Ігор – вольова натура: він один зумів повернути тисячі відступаючих воїнів назад, виступивши на допомогу Всеволодові, що знемагав, оточений половцями.

Усі ці властивості викликають симпатію до князям Разом із тим автор засуджує Ігоря за необачність, недалекоглядність, славолюбство. Він надміру запальний, тому неспроможний твердо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, сотні жінок стали вдовами, сотні дітей – сиротами, князі “пересіли із сідла золотого та в сідло невольниче”, а головне – відкрилися навстіж ворота для нових нападів половецьких орд.

Тому “тоска розлилася по руській землі”, печаль буйна тече серед землі Руської”, навіть “никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилося”.

У неволі “Ігор не спить, Ігор думкою поле міряє од великого Дону до маленького Дінця”, докладно обмірковує план втечі, бо тільки наступними мудрими діями він може спокутувати свою вину перед рідним краєм. Цього хочуть всі, навіть природа.

Розповідаючи про похід Ігоревого війська, автор не лишається стороннім спостерігачем, він болісно переживає перебіг подій і не може втриматися від коментування вчинків Ігоря, від осудження князів за чвари, які перетворюють рідну країну на велетенське кладовище, і благає русичів об’єднатися. “Слово о полку Ігоревім” склало на мене дуже велике враження. Я навчилася розуміти і любити літературу того часу і дізналася багато нового і цікавого з історії Руської землі.