Справжнім літописом українського життя стали народні думи. Народні співці засвідчили героїчні і трагічні сторінки вітчизняної історії, емоційно і пристрасно оспівали славетних воїнів-козаків, справжніх патріотів своєї землі.
Окреме місце посідає “Дума про Марусю Богуславку”, яка, на відміну від інших, уславила подвиг жінки. Знаємо з історії, що татари своїми набігами спустошували українські землі, а люд зганяли в полон. Безліч молодих хлопців і дівчат змушені були все життя провести в неволі.
Схожа доля і у Марусі Богуславки.
Бажає допомогти співвітчизникам визволити їх, на ясні зорі, “на тихі води, у край веселий, у мир хрещений”. Сімсот людей завдячують їй своїм порятунком після тридцяти літ неволі.
Я дуже співчуваю Марусі Богуславці, тому що вона гірко сумує за Батьківщиною, але волею злої долі “вже потурчилась, побусурменилась”. В той же час вона розуміє, що все те чужинське “лакомство” – “нещасно”. Мені здається, що в цих словах звучить її зневага до самої себе.
Я захоплююся мужністю і розумом дівчини, ім’я і подвиг якої увічнено в думі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)