Наше життя – наче безмежне поле, все перерізане стежками й доріжками. Де вона, наша дорога, наша стежка в цьому житті? Як віднайти її? Як шукати? Та ми вже шукаємо своєї дороги, навчаючись у школі, обираючи для себе захоплення, читаючи різні книги, “буваючи знань.
Ми йдемо до своєї мети із самого дитинства.
Скоро закінчиться дев’ятий клас, доведеться визичатися із своїм майбутнім чіткіше. І цей вибір дуже важливий для кожного з нас. Адже ще великий
Український філософ Григорій Сковорода говорив, що щастя людини залежить від того,
Справді, людина, що віддає роботі тільки розум, але не душу, багато чим обділена. Адже наша справа ніби віддячує нам за те, що ми в неї вкладаємо, з фантастичною щедрістю. Почуття добре зробленого діла має дивовижну здатність знімати втому, буквально відроджувати людину, робити її впевненішою, талановитішою.
Чим активніша людина в праці, чим щільніше стиснутий її час, тим багатше її духовне життя й ширше коло захоплень. Наші захоплення дарують нам прекрасне відчуття щасливого й
Не треба думати мізерно,
Безсмертя є ще де-не-де.
Ми повинні постійно працювати над собою, самовдосконалюватися, щоб не обмежитися тільки однією дрібною справою, не мізерніти у буденних інтересах.
Можна сміливо стверджувати – ніхто не знає меж свого розуму. Ми ніколи навіть не наближаємося до меж своїх можливостей, і мозок наш звичайно працює на найменшій долі своєї потужності. Отже, природа виділила кожному колосальний кредит, та, на жаль, ми не завжди використовуємо його, частенько лінуємося займатися інтелектуальною гімнастикою, щоб піднести рівень своїх можливостей на рівень талантів і геніїв.
Звичайно, не кожен може стати Ейнштейном, Шостаковичем, Станіславським, та кожен здатен – незалежно від професії й посади – бути у своїй справі найкращим, найповніше розкрити свої потенційні можливості.
Дйя того щоб зростала й зріла майстерність кожної людини в будь-якій обраній нею справі, необхідно визначити найвищий рівень досягнень. Це вкрай необхідно: немає і не може бути середнього рівня, слід завжди прагнути до найкращого.
Усі знають: одна річ – досягти певного рівня вміння в обраній професії, а інша – знайти в ній покликання; одна річ – працювати “просто так”, а інша – бачити перед собою найвищі можливості, бачити рівень, до-, сягнутий талантом, навіть генієм.
Скільки людина живе, стільки вона й вчиться. І нема такого віку, коли вчитися вже пізно чи непотрібно. Саме життя влаштоване так, що треба вчитися не тільки тому, що будь-яке мистецтво і будь-яка наука безмежно вдосконалюються, а й тому, що життя навколо нас дає нам щохвилини нові завдання, змушує нас пристосовуватися до нього.
І кожна людина, яка постійно розвивається, рухається вперед, досягає все нових висот, почуває себе щасливою. Щаслива ця людина й серед інших людей, і кожен з радістю спілкується з нею, тягнеться до такої людини.
Не живе ледачий – де кипить робота,
Не кується слово – там, де твань болота,
(2 votes, average: 5.00 out of 5)