“Служив Трезорка сторожем при лабазі московського 2-й гільдії купця Воротилова й недреманним оком хазяйське добро сторожив. Ніколи від будки не відлучався; навіть Живодерки, на якій лабаз стояв, по-справжньому не видал: з ранку до вечора так на ланцюзі й скакає, так і заливається!” “Бачив купець Воротилов Трезоркину послугу й говорив: “Ціни цьому псові немає!” * Один раз Воротилов вирішив Трезорку перевірити.
“Нарядився злодієм (дивно, як до нього цей костюм ішов! ), вибрав ніч потемнее й пішов у комору красти”. Захистив пес
“Тоді купець Воротилов зібрав домочадців і при всіх сказав Трезорке: – Доручаю тобі, Трезорка, всі мої потрухи: і дружину, і дітей, і майно – стережи! ” Так Трезор свою службу ніс, що навіть із дітьми гуляти відмовлявся. “Одна за Трезоркой слабість була: Кутьку міцно любив, але й те не завжди, а тимчасово”. Трезора навіть відпускали на час із Кутькой погуляти.
Правда, потім Воротилов бив його нещадно. Але Трезорка розумів, що це тільки його провина. Якось раз побачив пес, що корові привезли дзвіночок на шию.
Став він їй заздрити. А потім зрозумів, що в нього-те на шиї ланцюг…
“А купець Воротилов точно підслухав його скромно-честолюбне прагнення: під самий Трезоркин свято купило зовсім нову, напрочуд викувану ланцюг і сюрпризом приклепав її до Трезоркину нашийника”. Бувало й так, що “заздрі барбоси, і поодинці, і невеликими зграйками, збиралися у двір купця Воротилова, сідали віддалік і викликали Трезорку на змагання”. Тоді “куховарка вибігала зі стряпу-щей і ошпарювала коноводів інтриги окропом.
А Трезорке приносила помий”.
Але один раз купцеві Воротилову доповіли, що Трезор у будці спить. “Що, старий, на кухню зібрався?.. Ну, добре! Ти й на кухні службу послужити можеш”, – сказав Трезору хазяїн.
Але спочатку Трезору дали помічника – Арапку. Тільки от “ні дозвілля, ні достаток солодких шматків, ні близькість Кутьки не змусили Трезорку забути ті натхненні мінути, які він проводив, сидючи на ланцюзі й тремтячи від холоду в довгі зимові ночі”. Зовсім зостарився Трезорка.
Зовсім запаршивів. Тоді куховарка сказала Воротилову, щоб він вибирав між нею й псом. “Не до тому я Трезорку готовив, – сказав купець Воротилов з почуттям, – так, видно, правду прислів’я говорить: собаці – собача й смерть… Утопити Трезорку!
” “А незабаром Арапка й зовсім вигнав Трезоркин образ із серця купця Воротилова”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)