Повернувся в рідне Село – господарство не задалося, сынишка вмер, і поїхали вони із дружиною на нові місця щастя шукати. Не знайшли. Зустрів Семен під час скитаний колишнього офіцера свого полку.
Той визнав Семена, поспівчував і знайшов йому роботу при залізничній станції, над якою начальствовал.
Одержав Семен будку нову, дров скільки хочеш, город, платня – і стали вони із дружиною господарством обзаводитися. Робота Семенові була не в тягар, і вся своя ділянка шляху він тримав у порядку. Познайомився Семен і із сусідом Василем, що
Семен всі свої лиха так невдачі переносить стоїчно: “Не дав бог щастя”. Василь же вважає, що його життя так бідне, тому що на його праці наживаються інші – багатії й начальники, всі вони – кровожери й шкуродери, і всіх їх він люто ненавидить. Меж тим приїжджає важлива ревізія з Петербурга. Семен на своїй ділянці все загодя в порядок привів, його похвалили
А на ділянці Василя все інакше обернулося. Той уже давно був у сварці зі шляховим майстром. За правилами, у цього майстра треба було питати дозволу на город, а Василь зневажив,
Озлився Василь і вирішив поскаржитися на майстра великому начальникові. Так той не тільки скарги не прийняв, а на Василя ж накричав і по особі вдарив. Кинув Василь будку на дружину – і поїхав у Москву шукати управи тепер уже на этого начальника
Так, видно, не знайшов. Пройшло чотири дні, зустрів Семен на обході дружину Василя, особа від сліз опухло, а розмовляти вона із Семеном не побажала. Саме в цей час Семен пішов у ліс шелюги нарізати: він з нього дудки на продаж робив.
Вертаючись, біля залізничного насипу почув дивні звуки – начебто залізо об залізо позвякивает.
Підкрався ближче й бачить: Василь піддяг рейку ломом і шлях розвернула. Побачив Семена – і ладь бігти. Коштує Семен над розкиданою рейкою й не знає, що робити. Голими руками його на місце не поставиш
Ключ і лом у Василя – але скільки не кликав його Семен повернутися – не докликався. Незабаром повинен іти пасажирський поїзд. “От на цьому закругленні він з рейки й зійде, – думає Семен, – а насип височенна, одинадцять саджений, поваляться долілиць вагони, а там діти малі…
” Кинувся був Семен бігцем у будку за інструментом, але зрозумів, що не встигне. Побіг назад – геть уже й свисток далекий чутний – незабаром поїзд. Отут йому точно світлом голову освітило. Зняв семен шапку, вийняв з її хустка, перехрестився, ударив собі в праву руку ножем вище ліктя, бризнув струмінь крові
Намочив він у ній своя хустка, надяг на ціпок (шелюга, що з лісу принесла, придався) – і підняв червоний Прапор – сигнал машиністові, що треба зупинити поїзд. Але, видно, занадто глибоко поранив Семен руку – кров хльостає не вгамовуючи, в очах у нього темніє й тільки одна думка в голові: “Допоможи, Господи, пішли зміну”. Не витримав Семен і знепритомнів, упав на землю, але не впав прапор – інша рука підхопила його й високо піднімає назустріч поїзду.
Машиніст устигає загальмувати, на насип вискакують люди й бачать людини в крові, що лежить без пам’яті, а поруч іншого, із кривавою ганчіркою в руці…
Це Василь. Він обводить тих, що зібралися очами й говорить: “В’яжіть мене, я рейка відвернула”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)