Росія. Кінець XIX – початок XX ст. Брати Красова, Тихон і Кузьма, народилися в невеликому селі Дурновка.
У молодості вони разом займалися дрібною торгівлею, потім посварились, і дороги розійшлися. Кузьма пішов працювати за наймом. Тихон зняв заїжджий дворішко, відкрив шинок і лавочку, почав скуповувати у поміщиків хліб на корені, придбавати за безцінь землю і, ставши досить заможним господарем, купив навіть панську садибу у зубожілого нащадка колишніх власників. Але все це не принесло йому радості: дружина народжувала тільки мертвих дівчаток,
Ніякого розради в темній, брудній сільського життя, крім корчми, Тихон не знаходив. Став попивати.
До п’ятдесяти років він зрозумів, що з пробіг років і згадати нічого, що немає жодного близької людини і сам він всім чужий. Тоді вирішив Тихон помиритися з братом. Кузьма за характером був зовсім іншою людиною. З дитинства він мріяв учитися.
Сусід вивчив його грамоти, базарний “вільнодумець”, старий гармоніст, постачав книжками і долучив до суперечок про літературу. Кузьмі хотілося описати своє життя у всій її злиднях і страшною буденності. Він намагався скласти
Та й доходів це справа не приносило, а шматок хліба даром не давався. Багато років минуло в пошуках роботи, часто безплідних. Надивившись у своїх мандрах на людську жорстокість і байдужість, він запив, став опускатися все нижче і прийшов до думки, що треба або піти в монастир, або покінчити з собою.
Тут і відшукав його Тихон, який запропонував братові взяти на себе управління садибою.
Начебто знайшлося спокійне місце, Оселившись у Дурновке, Кузьма повеселішав. Вночі він ходив з калаталом – чатував садибу, вдень читав газети і в старій конторської книзі робив нотатки про те, що бачив і чув навколо. Але поступово стала долати його туга: поговорити було не з ким. Тихон з’являвся рідко, тлумачив тільки про господарство, про підлість і злобі мужиків і про необхідність продати маєток.
Кухарка Авдотья, єдина жива істота в будинку, завжди мовчала, а коли Кузьма важко захворів, надавши його самому собі, без будь-якої симпатії пішла ночувати в людську.
Насилу оговтався Кузьма від хвороби і поїхав до брата. Тихон зустрів гостя привітно, але взаєморозуміння між ними так і не було. Кузьмі хотілося поділитися вичитав з газет, а Тихона це не цікавило. Вже давно він був одержимий думкою влаштувати весілля Авдотьї з одним із сільських хлопців. Колись він згрішив з нею заради свого неприборканого бажання знайти дитину – хоча б і незаконного.
Мрія не здійснилася, а жінку зганьбили на все село. Тепер Тихон, який і до церкви-то рідко ходив, вирішив виправдатися перед Богом. Він просив брата взяти на себе клопоти по цій справі.
Кузьма чинив опір затії: йому було шкода нещасну Авдотью, в женихи якої Тихон визначив справжнього “жівореза”, який бив власного батька, до господарства схильності не мав і спокусився лише обіцяним приданим.
Тихон стояв на своєму, Авдотья покірливо скорилася незавидної долі, і Кузьма був змушений поступитися братові. Весілля зіграли заведеним порядком. Наречена гірко ридала, Кузьма зі сльозами її благословив, гості пили горілку і співали пісні.
Невгамовна лютнева хуртовина супроводжувала весільний поїзд під сумовитий передзвін дзвіночків.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)