Українська балада
Вода шумить!.. вода гуля!..
На березі Рибалка молоденький
На поплавець глядить і примовля:
“Ловіться, рибочки, великі і маленькі!”
Що рибка смик – то серце тьох!..
Серденько щось Рибалочці віщує:
Чи то тугу, чи то переполох,
Чи то коханнячко?.. не зна він, – а сумує!
Сумує він, – аж ось реве,
Аж ось гуде, – і хвиля утікає!..
Аж – гульк!.. з води Дівчинонька пливе
І косу зчісує, і брівками моргає!..
Вона й морга, вона й співа:
“Гей, гей! не надь, Рибалко молоденький,
На
Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький?
Коли б ти знав, як Рибалкам
У морі жить із рибками гарненько,
Ти б сам пірнув на дно к линам
І парубоцькеє оддав би нам серденько!
Ти ж бачиш сам, – не скажеш: ні –
Як сонечко і місяць червоненький
Хлюпощуться у нас в воді на дні
І із води на світ виходять веселенькі!
Ти ж бачив сам, як в темну ніч
Блищать у нас зіроньки під водою;
Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч, –
Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!
Зирни сюди!., чи се ж вода?..
Се дзеркало, – глянь на свою уроду!..
Ой, я не з тим прийшла
Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!”
Вода шумить!., вода гуде…
І ніженьки по кісточки займає!..
Рибалка встав, Рибалка йде,
То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!..
Вона ж морга, вона й співа…
Гульк!., приснули на синім морі скалки!..
Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!..
І більше вже нігде не бачили Рибалки!