1 “Фома Пухів не обдарований чутливістю: він на труні дружини варену ковбасу різав, проголодавшись внаслідок відсутності господарки”. Однак у душі його живе якась вимовляється не словами туги. Зима.
Фома відправляється на роботу – на залізницю.
Пухів працює на снігоочиснику. Іде Громадянська війна. – Хоч би автомат видумали який-небудь: до чого мені трудящим бути набридло! – міркував Фома Єгорович, упаковуючи в мішок їжу: хліб і пшоно.
Снігоочиснику “вручили наказ: вести за собою броньовик і поїзд наркома, пробиваючи
Помічник машиніста загинув. Однак про загиблих не вболівають. Думають тільки про виконання завданні. – Усе на місці, механік!
– відповів службовим-службовій-по^-службовому Пухів. – Помічник тільки твій убився, але я тобі іншого дам, хлопець розумовий, тільки жерти здоровий! Залізничники з однієї сторони перебувають
Тільки один кінь пішов і понісся по степу, жалібно кричачи й напружуючи худе швидке тіло.
Пухів довго дивився на неї й змарнів від співчуття”. 2 Пухів “ревниво стежив за революцією, соромлячись за кожну її дурість, хоча до неї був мало причетний”. От є один на цілому поїзді важливий товстий начальник і, “роз’яснивши, що буржуазія цілком і повністю сволота”, їде.
Пухів умовляє помічника машиніста Зворичного виїхати по заклику Червоної Армії на Південний фронт.
Весна починається, снігоочищенню кінець. Товариш думає про дружину й дитину, жаль їх залишити. Пухів агітує: – За очищення снігу тобі платили. А чим ти безкоштовно пожертвував, запитають, чому ти душевно співчував?
У механіку ти розумієш, а сам по собі предрассудочний людина!
Після Громадянської війни Пухів бачить себе “червоним дворянином”. У Новоросійську Пухів пішов на комісію, що нібито перевіряла знання фахівців. Перевірка була досить безглузда: – Що таке кінська сила? – Кінь, що діє замість машини.
– А чому вона діє замість машини? – Тому, що в нас країна з відсталою технікою – корчем орють, нігтем жнуть! – Що таке релігія? – Забобон Карла Маркса й народний самогон. Наш герой був призначений у порт монтером для ремонту зовсім негодящого судна з гордою назвою “Марс”.
“Мотор сипів, а крутиться упорствовал”. Однак механікові вдається абияк полагодити мотор. У Новоросійську йдуть арешти й розгром заможних людей. “Чого вони людей шурують? – думав Пухів.
– Яка така гроза від цих блазнів? Вони й так далі призьби вийти бояться”. Червоноармійці одержують завдання – з моря вдарити в тил Врангелю.
Бійці охоплені спрагою героїзму. “Тільки тому червоноармійцям, збройним іноді одними кулаками, і вдавалося ловити в степах броньові автомобілі ворога білогвардійців.
Молоді, вони будували собі нову країну для довгого майбутнього життя, у шаленстві винищуючи все, що не ладилося з їхньою мрією про щастя бідних людей, якому вони були навчені політруком”. Пухів проситься на турецький корабель “Шаня” – там мотор краще. Комісар погоджується.
“Шаня” спочатку попадає в страшний шторм, десантники страждають від хитавиці. Потім корабель виявляють білогвардійці. “Виходило, що десанту прийшов час добровільний пускати себе до дна”. Всі те ж, як виражається автор, “хтивість мужності”.
Однак “Шане” вдається видати себе за торговельне судно. Зустрічається “Шане” нещасний “Марс” – він одержав пробоїну. Судну загрожує загибель, але чується з “Марса” гармоніка – “хтось там награвав перед смертю, лякаючи всі закони людського єства”.
Декого з екіпажа, що гине, “Марса” вдається врятувати.
Однак з десантом нічого не вийшло – шторм перешкодив. Вертаються в Новоросійськ. Матрос Кульок дорікає Пухова за те, що він безпартійний.
Чому? Так не вірилося якось, товариш Кульок, – пояснив Пухів, – та й партком у нас у дореволюційному будинку губернатора містився! Чого там дореволюційний будинок!
– ще пущі переконував Кульок. – Я от народився до революції – і те терплю! 3-6 Пухів! Війна кінчається!
– сказав один раз комісар. Давно пора,- одними ідеями одягаємося, а порток немає! Пухів доводить комісарові, що для роботи з машинами потрібна кваліфікація. А “жлоби” не можуть на голому ентузіазмі створити новий мир.
Сам наш герой, щоправда, теж не дуже грамотний.
Це можна побачити але його звітам: “Пароплав за назвою “Всесвітня Рада” хворий вибухом котла й загальною відсутністю топлення, що куди ділася не можна тепер дізнатися”. “Згадуючи покійну дружину, Пухів горював про неї. Про це він ніколи нікому не повідомляв, тому все действительно думали, що Пухів корява людина й варена ковбаса на труні різав. Так воно й було, але Пухів робив це не із соромітництва, а від голоду.
Зате потім чутливість починала мучити його, хоча сумна подія вже скінчилася”. Пухів думав, що комуністи “дарма бога труять, – не тому, що був прочанином, а тому, що в релігію люди серце поміщати звикли, а в революції такого місця не знайшли. – А ти люби свій клас, – радили комуністи. – До цього звикнути ще треба, – міркував Пухів, – а народу в порожнечі важко буде: він вам дров наворочает від свого недоречного серця”.
З Новоросійська герой попадає в Баку, а потім збирається додому. Багато народу, зірваного з місця голодом і вітрами революції, бачить устарь революції”. Деякі із цих мандрівників поневоле говорять, що в саму Аргентину за мішком пшениці їздили – чи правда ні, . хто скаже?
Повернувся Пухів у рідні місця – а там голодно.
Хліб видають пайком, мало. Люди хворіють, а те й мруть. Улаштувався поки у Зворичного.
Тотв партію записався, однак прибутку з того не має – їдять із дружиною одну картоплю, нею й гостюючи пригощають.
“Прожив Пухів у Зворичного ще з тиждень, а потім переїхав на самостійну квартиру. Очутившись будинку, він зрадів, але незабаром занудився й став щодня ходити в гості до Зворичному “. У гостях Пухів запекло бреше, розповідаючи про свій десант у тил Врангеля, за що нібито його “представили до Червоного героя”.
7-9 До міста знову приступає біла армія. Робітники, організовані абияк комісарами, намагаються отстреливаться. “Білий броньовик” збираються зштовхнути зі шляхи десятьома навантаженими платформами, пущеними вручну. Однак витівка зазнала краху.
Платформи були розламані в тріску, а бронепоїзд залишився непошкоджений. Загін залізничників “кинувся на бронепоїзд, зачумлений останнім страхом, що перетворився в безвихідне геройство”. “Пізно ввечері бронепоїзд матросів підхопився на полустанок і почав громити білих в упор.
Безпам’ятна, шалена сила матросів майже вся полягла трупами – поперек мертвого загону залізничників, але з білих зовсім ніхто не пішов” . Пухів, тужачи, пише лист Шарикову. І знову фантазує.
“Написав про все: про піщаний десант, що розбив білий броненосець із одного удару, про Комуністичний Собор, на зло всьому народу побудований улітку на Базарній площі, про свою нудьгу вдалині від морського життя й про все інше”. На конверті він позначив: “Адресатові морському матросові Шарикову. У Баку – на Каспійську флотилію”.
Кульок викликає друга в Баку. “Звільнили Пухова охоче й швидко, тим більше що він для робітників неясна людина. Не ворог, але якийсь вітер, що дме повз вітрило революції”. У Баку Пухів починає працювати при машині на нафтовій свердловині.
Отъедается. У комуністи записуватися знову не поспішають, тому як комуністи – люди вчені, а він – “природний дурень”. Зрештою герой усвідомлює споріднення революції й природи. “Пухів сам не знав – не те він танув, не те народжувався.
Світло й теплота ранки напружилися над миром і поступово перетворювалися в силу людини.
У машинному сараї Пухова зустрів машиніст, що очікував зміни. Газ двигуна Пухів увібрав у себе, як пахощі, почуваючи своє життя у всю глибину – до таємного пульсу. – Гарний ранок! – сказав він машиністові.
Той потягнувся, вийшов назовні й равнодушно оглянув: – Революційне цілком”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)