До двору пануючи Вифинии Прусия прибувають два його сини. Никомед, син від першого шлюбу, залишив військо, на чолі якого він здобув численні перемоги, поклавши до ніг батька не одне царство; його обманом затягла в столицю мачуха, Арсиноя. Син Прусия й Арсинои, Аттал, вернувся на батьківщину з Рима, де він із чотирирічного віку жив заручником; турботами римського посла Фламиния Аттала відпустили до батьків за те, що ті погодилися видати республіці найлютішого її ворога – Ганнибала, однак римляне так і не насолодилися видовищем полоненого карфагенянина,
Це по її волі Прусий на догоду Риму позбавив свого заступництва Ганнибала, тепер же вона плете інтриги, бажаючи зробити спадкоємцем престолу замість Никомеда свого сина Аттала, а також розбудувати шлюб пасинка з вірменською царицею Лаодикой.
Арсиною в її інтригах підтримує Фламиний, тому що в інтересах Рима, з одного боку, звести на вифинский престол получившего римське виховання й римське громадянство Аттала, а не гордого й незалежного, прославленого в походах Никомеда,
Арсиное тертя між братами тільки на руку, адже відповідно до її планів один з них повинен бути розтрощений, інший, навпроти, піднесений. Цариця впевнена, що за допомогою римлян Аттал легко займе батьківський престол; що до одруження на Лаодике, те це сутужніше, але все-таки вона бачить спосіб погубити Никомеда й змусити вірменську царицю вступити в небажаний їй шлюб. Цар Прусий останнім часом не на жарт стривожений безприкладним піднесенням Никомеда: переможець Понта, Каппадокии й країни галатов користується владою, славою й народною любов’ю більшими, ніж ті, що коли-або діставалися на частку його батька
Як підказують Прусию уроки історії, подібним до героїв часто прискучивает звання підданого, і тоді, зажадавши царського сану, вони не жалують государів. Начальник охоронців Прусия, Арасп, переконує царя, що побоювання його були б виправдані, коли б Мова йшла про кого-небудь іншому, честь же й шляхетність Никомеда не підлягають сумніву. Доводи Араспа не розсіюють повністю тривоги Прусия, і він вирішує спробувати, діючи з искючительной обережністю, відправити Никомеда в почесне вигнання
Коли Никомед є до батька, щоб повідати про свої перемоги, Прусий зустрічає його досить холодно й докоряє тим, що той залишив довірене йому військо. На шанобливе прохання Никомеда дозволити йому супроводжувати отбывающую на батьківщину Лаодику цар відмовляє. Бесіду батька із сином перериває поява римського посла Фламиния, що від імені республіки вимагає, щоб Прусий призначив своїм спадкоємцем Аттала.
Дати відповідь послові Прусий велить Никомеду, і той рішуче відкидає його вимогу, викриваючи плани Рима послабити Вифинию, що при такому царі, як Аттал, разом зі знову придбаними землями втратить вся своя велич. Домовитися між собою Фламинию й Никомеду заважає, крім різниці устремлінь, ще й поділяюча їхня ворожнеча: батько Фламиния в битві в Тразименского озера впав від руки Ганнибала, учителі Никомеда, високо їм шанованого. Фламиний проте йде на поступку: Никомед стане правити Вифинией, але з умовою, що Аттал візьме в дружин Лаодику й зійде на вірменський трон
Никомед і цього разу відповідає Фламинию рішучою відмовою. Прусию не далека шляхетність, і, хоча Лаодика перебуває в його владі, він не вважає за можливе лагодити насильство над царственою особою. Тому, як тільки Риму бажане одруження Аттала й Лаодики, нехай Фламиний відправиться до вірменської принцеси й від імені республіки запропонує їй у чоловіки сина Арсинои. любленного з полону, навіть якщо для цього знадобиться розтрощити стіни Вічного міста. Задуму Фламиния не призначено було збутися – по шляху до галери Никомед біг за допомогою невідомого друга
Царевич виходить до юрби, і народ, що бунтує, відразу заспокоюється. У свідомості власної сили він з’являється перед переляканими домочадцями й римським послом, але й не помышляет про помсту – усі, хто хотів йому зла, можуть бути виправдані: мачухою керувала сліпа любов до сина, батьком – пристрасть до Арсиное, Фламинием – прагнення дотримати інтересів рідної країни. Никомед усіх прощає, а для Аттала обіцяє завоювати кожне із сусідніх царств, яке сподобається Арсиное. Никомед торкнув серце мачухи, і та щиро обіцяє відтепер любити його, як рідного сина
Відразу, до речі, з’ясовується, що іншому, помогшим Никомеду бігти, був Аттал. Прусию нічого не залишається, як розпорядитися про жертвоприносини, щоб просити богів даровать Вифинии міцний мир Сримом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)