11 КЛАС
ОЛЕКСАНДР БЛОК
НЕЗНАЙОМА
Щовечера над ресторанами
Стихає вітру млявий рух,
І править вигуками п’яними
Весняний переплілий дух.
А над пекарнею, піднесений
Над смутком передмість і дач,
Калачик золотіє плетений,
І з тьми пливе дитячий плач.
І кожний вечір за шлагбаумами,
Заламлюючи котелки,
Серед канав гуляють з дамами
Дотепні зухи-парубки.
Над озером – склепіння весельне
І зіграний жіночий виск.
До всього звиклий, в тлі небесному
Бездумно скривлюється диск.
Щовечір
Зі мною давній друг мовчить
І відбитком покірним, змореним
В моїм стакані мерехтить.
І вкруг і поряд біля столиків
Лакеї заспані стирчать,
Й п’яниці із очима кроликів
“In vino veritas!” кричать.
Щовечора, в годину спрагнену
(Таж чи не сниться це мені?)
Дівочий стан, шовками стягнений,
Пливе в туманному вікні.
Проходить звільна межи п’яними
Вона, самітна і смутна,
Духами дишучи й туманами,
Сідає скромно край вікна.
І віють давніми повір’ями
Ті шелесткі, тугі шовки,
І капелюшок із пір’їнами,
І персні ніжної руки.
І
Дивлюсь за траурну вуаль
Та бачу берег зачарований
І чарами сповиту даль.
Мені, мені лиш придоручено
Це загадкове сонце знов!..
І душу всю мою замучену
Терпке пронизує вино.
Й пір’їна страусна гойдається,
В моєму мозку – каламуть,
І очі сині розкриваються
Й на дальнім березі цвітуть.
В моїй душі – скарби намріяні!
І ключ – доручено мені!
Тобі, химеро п’яна, вірю я,
Бо знаю: істина в вині.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)