Скорочено “Круглянский міст” Быкова

Сидячий у ямі через відсутність у партизанському загоні спеціального приміщення для арештованих, Степанко Штовхач перебирав у пам’яті обставини останніх днів. Не везло Степанку в цьому загоні, не дуже йому тут довіряли й служити поставили в господарський взвод. І раптом підривник Маслаков запропонував йому сходити на завдання. Степанко зрадів, незважаючи на молодість, він все-таки був досвідченим підривником. Пішли вчотирьох – Маслаков, Степанко, Бритвин, що був комбат, за щось розжалуваний і тепер намагається спокутувати, і добре знаючого

цього місця Данила Шпак

Завдання: спалити дерев’яний міст у села Кругляны. Коли виявилися в потрібнім місці, насувалися сутінки й збирався дощ. “Іти потрібно зараз, – вирішив Маслаков. – Біля мосту ще не поставили нічну охорону. До тому ж, якщо дощ розійдеться, міст не займеться

Хто із мною?” Бритвин і Шпак під різними прийменниками відмовилися. “Підеш ти”, – наказав Маслаков Степанку. Коли вони виходили з лісу, дорога й міст здавалися абсолютно безлюдними

Але вже на підході до мосту в дощовому тумані раптом прорізалася якась фігура. Ховатися було пізно, і вони продовжували рух.

Від мосту трахнув постріл. Маслаков і Степанко метнулися з дороги, Степанко по одну, а Маслаков по іншу сторону насипу

Тримаючи в одній руці гвинтівку, в іншій – каністру, Степанко біг уздовж насипу, що ставала нижче, і нарешті побачив фігуру що стреляли. Степанко кинув каністру й майже не цілячись вистрілив. Перемахнув через дорогу й наткнувся на що лежали Маслакова.

Схоже, той був мертвий. Стояла тиша, ніхто не стрілявся

Степанко звалив на себе тіло командира й потягся назад. Він усе очікував, що назустріч вийдуть допомогти Бритвин і Шпак, але зустрів їх тільки в лісі. Степанко ледве не плакав від горя й розпачу: Маслаков поранений, каністра залишилася біля мосту, та й користі б від її вже не було – німці тепер підсилять охорону й до мосту не дібратися. “Іди шукай підведенню”, – наказав Степанку Бритвин, що прийняв командування групою

Коня, пасшегося в лісі, Степанко знайшов швидко. Але хазяїн його, п’ятнадцятирічний підліток Митя, уперся: “Не можу дати. Мені ранком везти молоко в Кругляны”. – “Добре, – запропонував Степанко, – підемо разом.

До ранку повернешся з конем додому”.

Степанка зустріли похмуро: “Зрячи намагався”. Маслаков умер. Хлопчика вирішили залишити до ранку, Бритвину не сподобалося, що Митя – син поліцая. Але Степанко відчув, що в Бритвина з’явилася якась думка, коли він почув, що завтра ранком Митя повинен везти молоко через той самий міст

Бритвин відразу послав Шпака за вибухівкою, а Митю відправив додому, домовившись, що той ранком заїде до них з молоком. Привезений Шпаком амоніт виявився сильно відвологлим, і Бритвин наказав сушити його прямо на вогні. Сушили Степанко й Шпак, Бритвин спостерігав за ними з віддалення. “Ну от, – коли вибухівка просохнула, сказав він, – це вам не якась каністра з бензином. Теж мені взрывники, чим хотіли міст знищитися

Так ще без допомоги місцевих жителів”. – “А може, Маслаков ніким не хотів ризикувати”, – заперечив Степанко. “Ризикувати?

Знаєш, що таке Війна? Це ризик людьми. Хто більше ризикує, той і перемагає.

Терпіти не можу розумників, які міркують, що правильно, а що неправильно.

И як би невинні не постраждали. При чому отут невинний – війна!” І Степанко подумав, що, може бути, Бритвин краще Маслакова розуміє війну. Над ранок з’явився Митя з возом і молочними бідонами. З одного бідона вони вилили молоко й набили його вибухівкою, вставили взрыватель і вивели назовні бікфордів шнур

“Шнур горить п’ятдесят секунд. Виходить, потрібно буде підпалити шнур метрів за тридцять від мосту, а на мосту скинути цей бідон і хльоснути коней. Поки поліцаї отямляться, мосту вже не буде”, – пояснював Бритвин хлопчикові

“А хто поїде?” – запитав Степанко. “А ти біжи швидко кмосту.

Твоє місце там!” – замість відповіді прикрикнув Бритвин на Степанка. І Степанко відправився до мосту. Дібрався до нього Степанко зовсім близько. Дорога довго була порожньою

И нарешті на ній з’явилася підвода. У підведенні сидів Митя й невміло курив цигарку. Бритвина й Шпака там не було. “Де ж вони?” – затурбувався Митя.

Один з охоронців щось крикнув, і хлопчик зупинив підводу й зіскочив на землю в яких-небудь десяти метрах від мосту. “Всі, – вирішив Степанко. – Зараз поліцай підійде й побачить бікфордів шнур. Пропав Митя”. Степанко скинув автомат і дав чергу

Кінь рвонувся вперед, вилетів на міст і раптом, як би спіткнувшись, упав на коліна. Митя кинувся на міст до коня. З іншої сторони бігли троє поліцаїв. Степанко прицілився в що біжать, але спустити курок не встиг – потужна вибухова хвиля відкинула його назад.

Напівприголомшений Степанко вже біг клесу.

Позаду горіло, і на середині мосту зяяв величезний пролам. У лісі його чекали Бритвин і Шпак. “Здорово трахнуло, а!” – радувався Бритвин. А Степанко всі ніяк не міг поставити запитання: де ж вони були, чому виставили одного Митю? “Ти що, незадоволений?

– запитав його нарешті Бритвин. – Ми ж підірвали міст! І вийшло всі, як розпланували

Коли підвода виявилася на мосту, ми підстрелили коня”. “От чому Митя кинувся на міст, – зрозумів всі Степанко. – Він кинувся до пораненого коня”. “Сволота!

– закричав він Бритвину. – Ти – сволота!” – “Здати зброю”, – жорстко наказав Бритвин і пішов на Степанка, очікуючи звичної слухняності

Але Степанко скинув автомат і нажав на спусковий гачок. Бритвин зігнувся, схопившись за живіт… І от тепер Степанко сидить у ямі й очікує суду. Його відвідав Шпак, повідомив, що Бритвину роблять операцію, що він виживе й що зла на нього Бритвин не тримає, тільки просить, щоб Степанко нічого не розповідав про Митю й взагалі про всю цю історію.

Степанко послав Шпака подалі.

Немає вуж, він не боїться. Він, звичайно, винуватий, і його покарають. Але колись він розповість, як усе трапилося, і назве Митю…