Оригинал Надвечiр треба розмовляти тихо, щоб не збудити дощ, бо тодi вiн iтиме цiлу нiч i нiкому не дасть заснути. Не треба сердитися й на вiтер, бо вiн може вдарити в обличчя й побити шибки. Коли запалимо свiтло, бiймося за комах, бо вони тiльки народилися й можуть сплутати сонце з лампою.
А їхнє самоспалення викличе у нас страх перед смертю. Вiдкривається щiлина мiж свiтами.
Яким би не було привабливим життя пiсля життя, людинi важко уявити, що вона стає абсолютно нiкому не потрiбною. Нiчне життя iстот починається з небуття, просковзнути в оту щiлину
Один за одним, так. i не встигнувши пiзнати, вiдходять в iнший свiт метелики.
У навколишньому скiльки завгодно таких аналогiй, якi вчать жити i вмирати, бути потрiбними або нi. Вони кличуть нас бачити в розрiзненому – цiле, в цiлiсному – розрiзнене, у собi – iнших. А навiщо? Коли почнеш замислюватися над цим, одразу тебе охоплюють людськi проблеми.
Серед людей жити важко, вони весь час нагадують про iснування часу, який змушує людей думати, що обов’язково треба розбитися об стiну до кровi, щоб потрапити в сад.
Проте
Як добре все-таки не бути людиною, бо це найбiльш неприродна iстота.
У новелi письменницi подається фiлософсько-узагальнююча картина людського життя – скороминущого, нiжного, яке легко може розбитися, загинути, як метелик, що летить на свiтло лампи й згорає. Тому треба намагатися жити в гармонiї з природою, бути вiдповiдальним за свої вчинки та дiї. Сучасний свiт досить жорстокий, i людина часто цiною неймовiрних зусиль прагне досягти сумнiвної за своєю цiннiстю мети, отримати матерiальнi блага, будь-що, забуваючи про цiнностi духовнi.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)