Було це в Чертухине давно, “коли ще ямщик Петро Еремеич молодий був”. Жили два брати, Яким і Петро Кирилычи Пенкины. Яким рано женився, дітей у нього було багато, і працював він день і ніч.
А Петро був ледачим, жив у брата, нічого не робив, але вмів розповідати різні історії, за що й був прозваний балакирем. Ця Історія теж з його слів відома – хто знає, була вона насправді чи ні. Мавра, дружина Якима, стала гніватися на Петра, шматком докоряти
Вона хотіла, щоб Петро женився, завів своє господарство. Той і сам був не ладь, але дівкам він
Той пообіцяв женити Петра на водяній дівці, а замість її показав що купається феколку, дочку мірошника Спиридона Емельяныча.
Мірошник була людина не простій. У молодості він із братом Андрієм пішов у монастир. Жили брати на Афоні, але здолали їхні спокуси: Спиридонові в келії руда дівка ввижалася, а Андрію в церкві якийсь чернець безликий.
Так ще біс сказав Андрію, що мужики святими не бувають, і збентежив його. Брати втекли з Афона, прихопивши із собою сіряк, що, по переказі, належав святому мужикові
Андрія заголили в солдати, і він пропав без звістки. А Спиридон женився на красуні старовірці й три роки по обітниці до дружини не доторкалася. Через три роки вона вмерла, і Спиридон женився…
На випадково зустрінутій старчисі. Вона незабаром народила двох дівчинок і теж умерла – у той рік, коли Спиридон піймав ведмедицю для пана Махав Махалыча Бачурина. Пан продавав млин і хотів мати живого ведмедя.
От вони й домовилися – млин за ведмедицю з ведмежатами. Так поки сперечалися, ведмедиця втекла
И в додачу до ведмежат Спиридон віддав панові чудесну мудру книгу “Златые вуста”, що Андрій знайшов у лісі. А в мірошницькому підвалі Спиридон улаштував церкву, де служив замість попа. Віра в нього була своя – начебто старовірської, але особлива.
Одна Спиридонова дочка, Феколка, була красунею, друга, Маша, непоказної, Феколка рано вийшла заміж, а Спиридон наклав на неї заборона: не жити із чоловіком три роки після весілля. Це скінчилося тим, що Феколкин чоловік, Митрий Семеныч, завів собі коханку
Коли пройшли ці три роки, Феколка приїхала відвідати батька. Тоді-Те її й побачив Петро Кирилыч. Наступного дня він знову прийшов на це місце
Але Феколка вже виїхала, і Петро побачив замість її некрасиву Машу. Вирішив він, що й Маша не гірше інших, посватався й дістав згоду. А Спиридон прийняв Петра Кирилыча у свою віру.
Одне лихо – прив’язалася до Петра Кирилычу чаклунка Устинья, полюбився він їй. Прийшла Устинья до Маші у вигляді бабусі й дала чарівний корінець: з’їли після весілля – покращаєш
А корінець був сонний. Зіграли весілля, проковтнула наречена корінець і стала як мертва. Поховали її. Горював Петро Кирилыч – він встиг полюбити Махаю
Став він жити в Спиридона Емельяныча. Мірошникові все здавалося, що покійниця – перша дружина – до нього ночами приходить. І один раз він побачив замість її в постелі…
Чаклунку Уляну. Вона теж з того дня стала жити на млині й розповіла, що Маша не вмерла, а спить. Спиридон выкрал сплячу Машу зі цвинтаря. А на Уляну розсердився й прогнав її.
Під час богослужіння млин зайнявся. Може, це мстила Уляна, але Петру Кирилычу здалося, що вогонь був від образа Неопалимої Купини
Згоріли й мірошник, і Маша… А Петро Кирилыч, немов збожеволівши, кинувся бігти влес.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)