“…сутеніє; раптом на галявині – кінь – самотній”.
P. М. Рільке
До конюха Степана прийшов хлопець-підпасок і передав, що за наказом завферми треба прислати коня до привода. Кінь Шептало сподівався, що Степан не вибере його.
З конюхом у нього особливі стосунки. Інші коні це відчувають, тому й недолюблюють Шептала.
Степан намагається його не бити й не посилати на важку роботу, бо кінь білий і благородний. Але цього разу вибір випав на Шептала. Цю роботу за монотонність кінь найбільше ненавидів.
Коней повели на водопій.
Раптом Степан б’є батогом коня.
Образа така несподівана, приголомшлива, глибока, що білий кінь не пам’ятав, як проминули довгу вулицю…
Шептало пригадав вільне дитинство, розповідь матері, що красою гордих білих коней милувалися раніше натовпи людей. Через образу кінь не став пити. Коли підпасок підбіг до нього, то сталася несподіванка.
Хлопчак відсахнувся, у грізнім подиві занімів Степан, а Шептало легко опустився на передні ноги, збив копитами сипкий пісок, перестрибнув рів і помчав через гусячу царину в лугову синь.
Раптом кінь відчув гостре бажання “почути Степанів голос”. Тільки повертатися білим було небезпечно. Шептало вивалявся у брудній калюжі.
Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а для чужих очей краще лишитися колишнім.
Кінь повернувся до стайні вночі “та й собі задрімав, “притомлений нерозумною блуканиною…”
Алегорично-символічне оповідання “Білий кінь Шептало” відображає проблему пристосуванства і збереження індивідуальності “сірого” серед натовпу. Головний герой – кінь Шептало – мае багато людських якостей, уособлює образ людини, яка повинна приховувати свою самобутність у людському суспільстві через заздрість і непорозуміння. Найстрашніше в тому, що її задовольняє такий стан і людина підкорюється силі сірого натовпу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)