Ян білий кінь побував на волі (за оповіданням В. Дрозда “Білий кінь Шептало”)

I. Оповідання В. Дрозда “Білий кінь Шептало” як зразок химерної прози. (У 70-х роках минулого століття широкої популярності у літературі набув міфологізму. Мав місце і український варіант химерної прози. Твори В. Дрозда в цьому напрямі – цілком оригінальні, вигадливо-розкуті, наче самі виростають із традицій національної “химерії” з літературними і фольклорними елементами. Розповідь про білого коня, який уміє мислити і чинити на свій розсуд, – яскравий зразок української химерної прози.)

II. Алегоричний образ білого коня Шептала.

(Цей образ уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність,;кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти “як усі”.)

1. Його прийшли до табуна і до упряжі. (Діди-прадіди коня Шептала гарцювали в цирку. Про це йому розповідала мати, коли він ще лошам-стригунцемі весело бігав за нею. Про безхмарне дитинство йому нагадав запах трав на косогорі. Він вважав себе особливим конем, але з часом за допомогою батога його привчили і до табуна, і до гурту, і до загорожі. Спочатку бригадні коні глузували з нього, а згодом самі стали його обходити.

Шептало

знаходив порозуміння лише з конюхом. Той не бив коня, не посилав на важку роботу, бо він – білий кінь, а потрапив до бригадного табуна через злий випадок.)

2. Протест, який давно визрівав. (Навіть у серці замученої буденністю сірої істоти за певних обставин може спалахнути протест. Табун іде на водопій. Шептало плететься трохи ззаду і уявляє, що не його женуть на водопій, а він жене і табун, і конюха.

Від такої приємної уявної картини кінь піднімає голову і лагідно, заклично ірже. Але його тут же наздоганяють Степанів батіг і лайка. Образа була така несподівана, така болюча, що Шептала охопив відчай. Він побачив своє підневільне, принизливе становище без прикрас. Він не став навіть пити воду, хоча дуже хотів.

Це помітив конюх і велів підпаскові загнуздати коня. Такої наруги білий кінь Шептало не міг стерпіти. Він шарпнувся, вирвав повід, звівся на задні ноги, потім опустився і помчав у лугову синь.)

3. Миттєвості справжньої волі. (Шептало легко й вільно біг. Не було ні хомута, ні голобель, ніхто його не смикав і не кричав на нього. Починався дощ, небо перерізала блискавка, і раптом Шептало побачив у воді себе – чудового білого коня. Це його засмутило.

Упродовж тривалого часу він обманював себе, що став уже-давно сірим, брудним – таким як усі. Ось чому Степан і насмілився хльоскати його батогом. Насолода від волі на природі миттєво зникла. Білому коневі захотілося назад, до конюшні, почути Степанову лайку.

Шептало побіг до конюшні, а щоб не вирізнятися серед інших коней, викачався у калюжі. Шептало підбіг до зачиненої загорожі, встромив голову між жердин і задрімав.)

II. Філософський підтекст оповідання В. Дрозда “Білий кінь Шептало”. (Лише на короткий час вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе-таки дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має філософський підтекст, порушує важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності і мрії.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Ян білий кінь побував на волі (за оповіданням В. Дрозда “Білий кінь Шептало”)