Агнеса відправляється на турнір у супроводі своїх хрещених. Там неї бачить герцог Альбрехт і закохується з першого погляду. Запрошений бургомістром на вечірнє свято, він осушив кубок на честь міста, де “сіяє така зірка, така краса”. Він уже забув, що наказав своїм трьом вірним лицарям відправитися в погоню за викрадачем його нареченої, графині Вюртембергской, щоб зажадати більшу відкупну в батька нареченої.
Лицарі догадуються, що їхній володар відмовляється від свого плану через тої, котра, по слухах, своєю красою звела з розуму полгорода,
Альбрехт змушує своїх лицарів відшукати дівчину, чий “лик обрамляють золоті локони”. Агнеса з’являється в супроводі батька й у відповідь на вишукане й пишне звертання до неї герцога находчиво зауважує батькові, що герцог приготував мовлення для своєї нареченої, а тут він розучує її, звертаючись до дочки цирюльника. Герцог устигає перемовитися декількома словами з дівчиною під час відсутності її батька.
Він піймав її погляд на турнірі, і вона не може заперечувати, що турбувалася за нього. Через кілька
Той нагадує герцогові, що п’ятдесят років тому за одна лише поява на турнірі дівчина була б висічена батогами як дочка людини з нижчого стану. Положення змінилося, але станова прірва існує. Герцог запевняє, що ще через п’ятдесят років кожного такого ангела, як Агнеса, “будуть удостоювати трону на землі”, і сам він першим подає приклад. Каспар веде знесилену дочку
Ранком лицарі обговорюють ситуацію, що для розділеної на три частини Баварії може вилитися в серйозну політичну проблему. Альбрехт – єдиний спадкоємець герцога Эрнста (по бічній галузі, щоправда, у нього є племінник, але малолітній і хворобливий). Діти від шлюбу між Альбрехтом і Агнесой по своєму походженню не зможуть претендувати на трон.
Неминучими стануть звади й новий поділ країни. Лицарі нагадують Альбрехту про батька, для якого державні династичні інтереси вище всього, він може позбавити сина трону
Але герцога вже не можна зупинити. Зрозумівши, що дочка любить герцога, Каспар не заперечує проти шлюбу, він розраховує на розсудливість Агнесы й шляхетність Альбрехта. Агнеса ж хоче переконатися, що Альбрехт буде щасливий з нею, навіть якщо герцог Эрнст прокляне його.
Але Альбрехт уже щасливий, він “заглянув” в очі й серце Агнесы.
Клянуться у вічній вірності й троє лицарів Альбрехта. Однак їх, як і Агнесу, не залишають дурні передчуття. Знаходять священика, готового обвінчати пари.
Вінчання відбувається в той же вечір у маленькій каплиці, тайкома. На наступний ранок герцог відвозить Агнесу у свій замок у Фобурге, подарований йому покійною матір’ю
А в Мюнхенському замку герцог Эрнст із гіркотою згадує колишню велич своєї країни, загублена шаленостями деяких баварських князів. Эрнст довідався про втечу нареченої сина й уже розрахував, який із закладених міст зможе викупити за гроші, які сплатить як викуп батько нареченої. До нього дійшли слухи про події в Аугсбурге, тому він, не приймаючи цього всерйоз, відразу посватав сина до “самої прекрасної нареченої в Німеччині”, Ганні Брауншвейгской. Згода вже надійшла, і герцог дуже задоволений цим вигідним для Баварії сполучником, що покладе кінець кривавим звадам
Коли ж канцлер Прейзинг доповідає йому про “таємним заручинам” сина, той поблажливо зауважує, що “із чи полюванням ні, відразу або не відразу”, але син погодиться з батьком. Эрнст посилає Прейзинга до Альбрехту повідомити про своє рішення й запросити його на турнір у Регенсбурге, де буде привселюдно оголошено про заручини з Ганною. Щасливі закохані випадково знаходять у своєму замку коштовності матері Альбрехта.
Син проти бажання Агнесы надягає на неї золоту діадему – вона виглядає в ній як теперішня королева! Але Агнеса випробовує незручність і сором, адже вона з’явилася тут незваної й почуває себе в очах старих слуг “плямою” на них пані
Прейзинг говорить Альбрехту про значення шлюбного сполучника із принцесою Ганною. Герцог і сам це знає, як і те, що плани його батька не можна зруйнувати, щоб відразу “не переполошити полмира”. Він уважає себе вправі, як усякий смертний, самому вибирати подругу.
Прейзинг зауважує, що той, хто править мільйонами людей, “один раз” повинен принести їм жертву. Але для Альбрехта “один раз” це “щогодини”, він не хоче відмовлятися від щастя
Альбрехт відправляється на турнір, завіряючи Агнесу, що тільки смерть може розлучити їх. Перед турніром батько ще раз запитує сина, чи веліти оголосити заручини з Ганною. Альбрехт відмовляється, зауважуючи батькові, що дарма стояв перед ним на колінах.
Він привселюдно повідомляє, що зв’язав себе узами шлюбу з “непорочною й доброю дочкою городянина з Аугсбурга”. У відповідь герцог Эрнст громогласно повідомляє, що позбавляє сина корони й герцогської мантії, які той залишив “у вівтаря”, а престолонаслідником повідомляє малолітнього Адольфа
Проходять три з половиною року. Умирають батьки Адольфа. І от звучить похоронний дзвін по самому принці. Слуга повідомляє Прейзингу, що в місті винять у всім “відьму з Аугсбурга”.
Канцлер розуміє, що наступили лихоліття. Йому попадає в руки документ, заготовлений відразу ж після турніру в Регенсбурге трьома суддями. У ньому говориться, що Агнеса, винна у висновку “противусословного” шлюбу, щоб уникнути найтяжчих лих “страти гідна”.
Відсутня підпис Эрнста. Герцог обговорює з канцлером цей документ. Обоє розуміють, що якщо порядок спадкування порушується, то рано або пізно грядет міжусобна Війна. Загинуть тисячі людей, народ прокляне герцога й саму пам’ять про нього.
Канцлер шукає варіанти виходу. Але герцог прорахував всі, не виключивши й спроби самогубства з боку сина, і можливої спроби підняти меч на батька
Обоє почувають – жахливо, що повинна загинути “прекрасна й доброчесна жінка”. Але виходу ні, “господь хоче так, а не інакше”. Герцог підписує документ… Альбрехт від’їжджає на черговий турнір
Довідавшись про кончину спадкоємця, він розраховує, що його батькові тепер представився “почесний шлях до відступу”, і весело прощається із дружиною. Її ж терзають неясні передчуття. Під час відсутності Альбрехта чисельно переважаючим воїнам Эрнста вдалося здобути перемогу над вартою замка. Агнесу, оточену розстроєними слугами, силою ведуть втюрьму.
До неї приходить Прейзинг, що намагається врятувати нещасну. Він переконує Агнесу відмовитися від Альбрехта й “прийняти обітницю”, У противному випадку смерть, що чекає за порогом камери, “постукається у двері”. Агнеса страшиться смерті, але відмова від чоловіка вважає зрадництвом
Альбрехт зволіє “оплакувати померлу” – і Агнеса йде на смерть, упевнена у своїй правоті. Кат відмовився вершити страта, і за наказом судді один зі служників зіштовхує Агнесу з мосту у води Дунаю. Горять села, спалені Альбрехтом, що бореться з воїнами батька, мстячи за смерть Агнесы.
Його лицарі приводять полонених Эрнста й Прейзинга. На всі обвинувачення сина Эрнст відповідає, що виконував свій борг. Альбрехт велить не торкати батька, адже Агнесы ні, і йому більше когось убивати. Сам же Альбрехт уже захоплює воїнів за собою палити Мюнхен
Його зупиняють слова батька, що вуж тоді баварці точно проклянуть ім’я Агнесы, а могли б і оплакати. Батько благає сина заглянути у власну душу, визнати свій гріх і спокутати провину. А Агнеса принародно буде визнана його дружиною й “найчистішої з жертв, коли-або принесених на вівтар необхідності”.
Жахливі останні коливання Альбрехта.
Але все-таки він приймає герцогський жезл із рук батька. Герцог Эрнст іде вмонастырь.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)