Оповідання “Федько-халамидник” В. Винниченко написав десь у 30-літньому віці. Але назавжди залишив у своїх спогадах ті чарівні роки. Мав добру пам’ять, рано навчився читати, – сталося це непомітно для його рідних. Можливо, що першим “букварем” для цього були принесені братом Андрієм (робітником друкарні) афіші, з яких він, гравсь, вирізав літери, клеїв їх на стінку, питаючи у дорослих, що то за буква.
Мити почав, ще будучи дитиною. Надзвичайно любив волю, рух, був гордим, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем. Такий опис
Федько тримає своїх ровесників “трохи в терорі”, то відбере в них паперового змія, щоб подражнити, то спокушає ризикованими забавами ніжного й смирного Толю, то б’єтся з кимось. Деякі подробиці, що стосуються Федькових звичок, трапляються і в снопі про Володимира Винниченка, – тим самим підтверджується їх достовірність! Федько сидить у себе на воротях, як “Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти…”
Малий
Може, за цими екстравагантними вчинками криється зворушлива людяність самого автора та його улюбленого героя – Федька-халамидника.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)