Дуже хочеться зазирнути в майбутнє… Якби була машина часу – вдалося б подивитися, як житимуть мої однолітки років через сто. Але, на жаль, машину ще не винайшли, та і навряд чи винайдуть. Але кожен з нас сподівається, що майбутньому нас чекає багато хорошого і не відбудеться нічого з того, про що розповів Рей Бредбері.
Рік 2061-й. “Міста – руїни, дороги від бомбардувань – немов пилка, угору-Иіип, поля вночі відсвічують, радіоактивні”. І черга. Черга людей, які терпляче піічікують хвилину, щоб плюнути. Плюнути в картину! Вона – символ
Для нього і для багатьох, це свято, а їх так мало в цьому житті. Том згадує, як на одному такому святі “рвали і палили книги на площі, і всі сміялися, наче п’яні”, на іншому – “щасливчики, кинувши жереб, могли по одному разу довбонути машину кувалдою”. Дехто в черзі ше сподівається, що колишні часи можна повернути: і’иииться людина, у “якої душа тягнеться до прекрасного”, людина “з душею”.
Але більшість у це вже не вірить.
Ось
А натовп, діставши дозвіл на знищення картини, кинувся до неї. Хлопчик, захоплений потоком, підбіг до розбитої рами, “простяг руку, схопив клаптик лиснючого полотна, смикнув і впав”. Розлючені люди шаленіли: “старі жували шмати полотна”, “чоловіки рвали їх на дрібні клапті”.
А в цей час Том, судорожно Притиснувши до грудей шматок полотна, біг додому. Увечері, коли всі лягли спати, хлопчик розгладив клаптик замальованого полотна.
“Світ спав, освітлений місяцем. А На його долоні лежала Усмішка. Він дивився ил неї в білому світлі, яке падало з опівнічного неба. І тихо повторював про себе, шову і знову: “Усмішка, чудова усмішка…” Він заплющив очі, і знову в мороці перед ним – Усмішка. Ласкава, добра…”
В оповіданні Р. Бредбері “Усмішка” йдеться про знамениту картину Леонардо ил Вінчі “Мона Ліза”, про її загадкову усмішку, яка хвилює вже не одне покоління людей. Невже те, про що розповів письменник, може статися в майбутньому? Ні!
Я в це не вірю! А оповідання Бредбері – це попередження нам, які живуть согодні: “Краса врятує світ! Зробіть так, щоб вона не пішла з ваших душ!” Хай усміхається вам Джоконда і через тисячу років!