Напрочуд красиві і ніжні вірші залишив нам Франческо Петрарка, який вийшов із доби середньовіччя, але своїм мисленням, своєю творчістю започаткував нову гуманістичну добу Ренесансу. Ренесанс у нашій свідомості асоціюється з іменами Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Тиціана, Мікеланджело, Рабле, Сервантеса, Шекспіра і, звичайно, співця земного кохання Петрарки.
Правник за фахом Петрарка з юнацьких літ тяжів до поезії, до вивчення стародавнього світу. Він уперше побачив в античній культурі не служницю богослов’я, а жвавий інтерес до людини
Він писав їм дружні листи, наче вони були його сучасниками.
Петрарка написав багато мудрих філософських творів. Але справжньої слави він зажив як автор ліричних віршів, присвячених золотоволосій Лаурі. Поет зустрів своє кохання в церкві. Молода, приваблива заміжня жінка, навіть не здогадуючись про це, увійшла у світову літературу під милозвучним ім’ям – Лаура. Лаура померла під час страшної чуми, що лютувала у Європі.
Петрарка упродовж тривалого
Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі,
Що зав’язали світ мені навік!
(Переклад Д Павличка)
Так народилася прекрасна “Книга пісень”, що складається з 317 сонетів, 29 канцон, а також секстин, баладі мадригалів. Ця книга також є ліричною сповіддю Петрарки. Зустріч із Лаурою сповнила серце поета великим почуттям, яке торкнулося найніжніших і найпотаємніших струн його душі.
Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? – Таж в ній скорбота нищівна.
Зло? – Але ж муки ці солодкі, боже!
(Переклад Д. Паламарчука)
Ліричний герой, який кохає звичайну земну жінку, страждає через кохання до неї – це було щось нове і досі не бачене в літературі:
Щасливі квіти й благовісні трави,
Прим’яті донною на самоті;
Пісок, що береже сліди святі
Чудових ніжок під листком купави.
(Переклад Д. Павличка)
Ім’я Лаура асоціюється для мене з благородним лавром. Поетична слава Лаури стала одночасно й славою Петрарки. Здається, що прекрасна жінка перетворюється на символ земної слави для поета.
Так і хочеться уявити, як кохана жінка вінчає чоло поета лавровим вінком… Аби ж вона знала, що про неї і про її закоханого співця люди пам’ятатимуть і через тисячу років!
Я вами дихаю, для вас палаю,
Я народивсь для вашого єства,
Без вас мені нема й не треба раю.
(Переклад Д Павличка)
(2 votes, average: 3.50 out of 5)